|
|
 Репета Ігор
Богданович
Народився 10 квітня 1962 року в с. Верняки, Збаразького
району, Тернопільської області, в простій робітничо-селянській сім’ї. Про
Бога я знав і вірив що Він є, молився деколи, а більше просив допомоги коли
були труднощі в житті. В православній церкві був кілька раз, бажання ходити
туди не було.
Село моє розташоване за 5 кілометрів від м. Збаража і 14
кілометрів від обласного центру - м. Тернополя, Тато мій працював в м.
Тернополі на будівництві, а мама в місцевому колгоспі. Зростав, як і всі
ровесники, вчився в школі. Пам’ятаю, що з самого дитинства в мене проявилося
велике бажання читати книжки. Тільки навчившись читати (це далося мені дуже
легко), я брався за серйозні твори далеко не на свій вік. Будучи
десятирічним хлопцем, я набагато більше знав чим мої ровесники, і все це
через мою пристрасть до читання. Мені дуже хотілося жити в такому
справедливому суспільстві, про яке описували письменники соціалістичного
реалізму (видавали бажане за дійсне).
Про Бога я знав і вірив що Він є, моя мама мені розказувала
про Нього, те що вона знала (в свій час, бувши підлітком, вона відвідувала
недільну школу при Греко-Католицькій церкві). Я знав дуже загально історію
життя Ісуса Христа, але тільки як історію. В церкву ходити не любив, бо
майже нічого не розумів. Про віруючих не знав майже нічого, знав тільки що є
якісь штунди і щось вони там виробляють (аморальне, на них всяке
наговорювали).
Після служби в Радянській Армії, я влаштувався на роботу в
м. Тернопіль, де і познайомився з теперішньою моєю дружиною, яка вже на той
час була віруюча. Через неї я пізнав Господа. Звичайно, я зразу не став
добрим віруючим, але крок за кроком я зростав в Христі. Святе по вірі водне
хрещення прийняв у 1984 році, хрещення Святим Духом у 1990.
Озираючись назад, на кінець 1990 року коли я вперше з уст
Вербіцького Федора Михайловича – пастора Тернопільської церкви ХВЄ по вулиці
Квітова 19, почув, що з січня 1991 року розпочнеться навчання в
Тернопільській Біблійній Семінарії. Навчання буде проводитись в підвальному
приміщенні церкви.
В мене виникло бажання навчатися в цьому закладі. Я в той
час відчував потребу в кращому розумінні текстів Біблії, бо на той час
християнської літератури практично ще не було. Щось про майбутнє служіння
проповідником я не планував і не думав.
Але були і певні побоювання. Все таки мені вже було 28 років
і я не був впевнений, що зможу осилити Біблійну програму семінарії.
Склалося так, що я не міг бути на першій сесії, яка
відбулася в січні 1991 року. Але бажання навчатися було. На другу сесію мене
запросив Віталій Черній (на даний час він, як і я є дияконом нашої церкви),
який навчався у семінарії. Я, послухавши його, вирішив спробувати. Мені дуже
сподобалось навчання і з того часу я не пропустив жодної сесії. Кожен
викладач по своєму був дуже хорошим.
Мені також дуже подобався президент семінарії Джек Гунька та
його змістовні виклади, цікаві проповіді, веселий характер. Саме по ньому я
побачив, що віруючі в Бога не є людьми сумними, з кислими обличчями, з
завченими фразами з Святого Письма (правда не всі такі були, але таких
вистачало).
Кожен викладач був дуже хорошим. Особливо запам’ятався Рон
Стайнбренер, цей обдарований брат. Дуже запам’ятався брат, який викладав
предмет „Портрет біблійного пастиря”. Прізвище його Гордон Франклін. Дуже
гарно викладав, все в нього було «розкладено по „поличках”.
Запам’яталося мені, як я, бувало, списував екзамени, хоча я
до них готувався і відповіді майже всі знав. Але звичка вироблена в
радянській школі брала своє. Не раз було таке, що написавши правильно
відповідь, але побачивши що в сусіда інакше, я писав так як і в сусіда, а
потім бачив, що моя відповідь була правильна. Я розумів, що це не правильно,
що це гріх. Не витримавши того тиску, я пішов і покаявся перед Джеком
Гунькою. Пам’ятаю його відповідь: "Ти є добрий студент". І хоч він мені
простив, але дав покарання, яке я виконав. Потрібно було написати одну
письмову роботу з огляду книги Дій Святих Апостолів. Неначе гора спала мені
з плечей, так після того стало легко. Це був добрий урок для мене, який
запам’ятався, як я думаю, на все життя. Пам’ятаю одного викладача, який
постійно вимагав у студентів свідчення про те як вони прийшли до Бога.
Навіть і я одного уроку свідкував про себе і про своє навернення, що було,
зважаючи на мій характер, неабияким кроком відваги для мене.
Після закінчення семінарії у 1993 році, через деякий час,
мене почали залучати до проповіді. Я відмовлявся як міг, але все таки через
декілька років, я став проповідувати більш менш регулярно. Терещенко
Володимир, пастор церкви, пропонував служіння диякона, але я сказав, що як
вже не буде кому, то тоді я може погоджусь. Десь приблизно у 1997 році,
Ковик Ігор запросив мене працювати разом з ним в селі В.Ходачків Козівського
району. Я не дуже хотів, але погодився. Це служіння продовжувалось приблизно
до 2001-2002 року. Десь з 2000 року, я вже більш-менш регулярно проповідував
в церкві по вул. Квітова, 19. В 2001 році мені знову запропонували служіння
диякона. Я знову відмовився (на це у мене були на той час вагомі причини),
але все таки у вересні 2001 року, я дав згоду на це служіння. В цьому
служінні я є до цього дня.
Те що я чекав, семінарія мені дала; - краще розуміння
Біблії. Особливо предмет „Герменевтика”, який якраз цьому і сприяв.
Працював я монтажником та наладчиком ліфтів і
електропідйомників з 1983 по 2003 рік майже без перерви. Виріс від помічника
механіка, маючи перший розряд, до дільничного майстра.
У лютому 2003 року віце-президент ТБС Катріна Гуменюк
запропонувала мені постійну роботу студентським деканом. Я взяв відпустку на
своїй основній роботі, щоб попробувати чи зможу працювати, а також щоб до
мене приглянулися. До речі, я перед тим трошки працював координатором
практики, але тривалий час працювати я не зміг, у зв’язку з певними
обставинами (робота, служіння в церкві забирали надто багато часу і
енергії).
З квітня 2005 року я працюю деканом факультету
християнського служіння і дякую Богові що маю роботу, яка є і служінням. Є
дияконом церкви по вул. Квітова, 19, проповідую. Разом з студентським
деканом Ковиком Ігорем працюємо над студентами, щоб ті зростали в
проповідях, формувалися як майбутні служителі Божі.
У вересні 2006 року попробував себе як викладач, викладаючи
три дні предмет „Пізнавання Бога-І”. Після цього продовжив викладацьку
діяльність у семінарії, викладаючи гомілетику, доктрини, герменевтику та
історію євангельського руху на Тернопільщині.
Також є дияконом Першої церкви ХВЄП м. Тернополя,
проповідую. |
