|
|
|
||||||
|
|
|||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||||
|
Сторінка студентів |
||||
|
(робота Тепера Віталія з предмету "Пастирологія")
ПЛАН І. ВСТУП ІІ. ОБРАЗ ХРИСТИЯНСЬКОГО ПАСТОРА А. Хто такий пастор? Б. Покликання пастора В. Самозречене служіння пастора ІІІ. ДУХОВНІ РИСИ ПАСТОРА А. Любов Б. Відповідність Євангельським вимогам В. Святе життя Г. Виконавчі риси пастора 1. Жертовність 2. Вірність IV. БОГОУГОДНЕ ЖИТТЯ А. Використання часу 1. Перебування в Божому Слові 2. Перебування в молитвах Б. Послух Богові В. Пастор та його сім’я Г. Праця над собою V. ВІДНОСИНИ ПАСТОРА А. З членами церкви Б. З служителями церкви В. З служителями інших християнських конфесій VI. ВИСНОВОК
І. ВСТУП
І Він, отож, настановив одних за апостолів, Одних за пророків, а тих за благовісників, А тих за пастирів та вчителів, щоб приготувати Святих на діло служби для збудування тіла Христового... [1, Еф. 4: 11, 12] Біблія стверджує і вчить, що Ісус Христос є наріжним каменем і Головою церкви [1, Еф. 2: 20], [1, Кол. 1: 18]. Саме Він є верховним Правителем і керівником Вселенської Церкви. Оскільки Церква Ісуса Христа складається із помісних церков, то Божа воля проявилася в тому, що Він, як стверджує текст взятий за епіграф, настановив у церкві людей, які повинні прикладати зусилля для того, щоб Тіло Христове зростало як якісно, так і кількісно. В Божому Слові є багато літературних, художніх образів, яким уподібнюється Божий слуга, та самим прекраснішим образом є „пастор”. Пастор – Божий слуга, співробітник у Бога. Це загальні вислови, які тільки на перший погляд зрозумілі...Та все ж таки; яку глибину в собі містить слово „пастор?” Що означає образ пастора? Хто може бути пастором? В чому саме полягає його праця і т. д. Яким повинен бути пастор???
„Вірне це слово: коли хто єпископства хоче, - доброго діла він прагне!” [1, 1Тим. 3: 1].
ІІ. ОБРАЗ ХРИСТИЯНСЬКОГО ПАСТОРА А. Хто такий пастор? Головою Церкви є Христос! [1, Кол. 1: 18]. Він будує Церкву. [1, Мт. 16: 18]. Він є керівником Церкви. Хоча сьогодні Ісус не є присутній в Церкві фізично, для того, щоб здійснювати керівництво нею і піклуватися про Неї, Він є присутній серед церкви Духом Святим, настановивши в помісних церквах людей, які виконують Його волю, для збудування Тіла Христового – Церкви. І одна категорія людей, які повинні виконувати волю Голови Церкви – пастирі. Служіння пастора в церкві є важливе і особливе тим, що в образі пастора немов би сам Христос турбується про Своїх овець. Ісус сказав: „Я – Пастир Добрий” [1, Ів. 10:11] – і цими словами охарактеризував все своє земне служіння [7, с.6]. Тому, кожен пастор повинен брати приклад від Нього, виконуючи своє служіння. Христос подав зразок, яким повинен бути пастор! Слово „пастор” з грецької „роіmen” в Новому Заповіті зустрічається 18 разів [6, с. 818]. Воно означає: пастух, керівник, проводир, вождь, наставник. У посланні до Ефесян 4: 11 слово „пастир” вжито для опису людини, яку Дух Святий настановив для служіння в церкві, - пасти овець. Є також два інших грецьких слова, які описують служіння пресвітера: EPISKOPOS і PRESVITEROS. Слово „єпископ” вживалося в грецькій мові до людини, яка здійснювала нагляд, тобто наглядач. В російському перекладі слово єпископ перекладається як „блюститель” , тобто людина, яка охороняє та оберігає. Друге значення цього слова означає старійшина і воно характеризувало людей, які володіють зрілим духовним досвідом і здійснюють управління церквою [Дії 11: 30; 15: 2, 4; 21: 18], [7, с. 8, 9]. Всі три слова є синонімами і гранями одного служіння. Дуже добре це видно у посланні Петра, де апостол пише: „Тож благаю між вами пресвітерів, спів пресвітер та свідок Христових страждань, співучасник слави, що повинна з’явитись: пасіть стадо Боже, що у вас, наглядайте не з примусу, але добровільно по-Божому, не для брудної наживи, а ревно” [1, 1Пет. 5: 1, 2]. Тут ми бачимо, що вжито якраз три значення по відношенню одного служіння. Джон Мак-Артур у своїй книзі „Пастирологія” підмітив, що пресвітер визначає, ким є людина, єпископ показує, що вона робить, а пастор характеризує ставлення людини до служіння [5, с. 213]. Рогозін П. І. підмітив у своїй книзі, що грецькі імена для пастора християнської церкви, якими користуються апостоли у своїх посланнях тотожні по змісту і положенню. Вони говорять не тільки про достойного і здібного, вибраного чоловіка церкви на якому лежать обов’язки „єпископа” але і про чоловіка, який є духовно зрілим і володіє тим духовним впливом. який прийшов до нього в результаті його багаторічного слідування за Господом і здобутих в служінні досвіду і мудрості [8, с. 11]. Євангельський пастор не є священиком. Назва „священики” відноситься до всіх віруючих [1Пет. 2: 9]. У Новому Заповіті ми не знаходимо щоб пресвітера чи єпископа називали священиком. Поділ церкви на священиків і мирян – гріх середньовіччя, для такого поділу ми не знаходимо підстави в Євангелії. Навпаки, Ісус сказав: „Хто між вами найбільший, нехай буде, як менший, а начальник – як службовець [Лк 22: 26]. Пастор не є також посредником між Богом та людьми. Один Посередник – Христос [1, Тим.2: 5], Пастор також не є заступником. В нас один заступник – Ісус Христос! [1, Ів. 2: 1].
Б. Покликання пастора. „А чести цієї ніхто не бере сам собою, а покликаний Богом” [1, Євр. 5: 4]. Через це перед кожним, хто стає на це високе і святе служіння, повинно прозвучати у всій своїй серйозності і відповідальності основне запитання: „Чи дійсно я покликаний Богом на пастирське служіння?” [8, с.19]. Важливо є розпізнати Божий поклик від самозванства, щоб не трапилось, як за часів пророка Єремії „Я не посилав їх – вони побігли самі” [1, Єр. 23: 21]. Необхідність і важливість абсолютної впевненості пастора в особистому поклику потрібна не тільки для того, щоб перемагати всі труднощі пов’язані з цим служінням, а також, щоб не зробити помилки від якої страждало б діло Боже [3, с. 6]. В своїй книзі П.І.Рогозін підмітив, що для пастора, який прийняв служіння від Бога і впевнений у своєму покликанні, не страшні розчарування, приниження і образи, недостатки, випробування, страждання і навіть мученицька смерть. У такого служителя буде тверда і непохитна віра і безумовна покірність волі Того, Який покликав Його [8, с. 20]. Як взнати чи особа, яка стає на служіння пастора має істинне покликання від Бога? Для того, щоб мати тверде переконання в такому покликанні, потрібна беззаперечна очевидність не тільки особистого внутрішнього покликання, яке є сховане і скрите для всіх оточуючих, а також і зовнішнього, підтвердженого навколишнім середовищем: християнською церквою [1, Дії 6: 3], та пасторським середовищем [1, Дії 6: 6]. Внутрішнє покликання безсумнівно є основним. Як виразився один автор – це замкнутий круг між Богом і особою, яку Бог кличе на служіння. Щоб не помилитися в покликанні, тобто відрізнити поклик Бога від тимчасового душевного піднесення, потрібне глибоке молитовне дослідження. Крім цього, потрібно перевірити себе: чи володію я всіма необхідними пасторськими якостями, здібностями та здоров’ям. Не виключено те, що Бог може перевірити твердість покликання і послати випробування, але ці випробування тільки укріплять, зміцнять і утвердять того, кого Господь кличе на служіння.
В. Самозречене служіння пастора. Кожен пастор повинен бути подібний до Ісуса. Ісус прийшов до людей не панувати над ними, не керувати ними, а послужити їм [1, Мт. 20: 28]. В світі, де панує дух егоїзму, кар’єризму і устремління до особистої вигоди, слово „служіння” звучить принизливо, для Бога ж це означає вищу почесть. Один служитель сказав, що в духовному світі ви не зможете бути вище того, наскільки ви готові принизитись в своєму служінні людям. Кожному пастору потрібно навчитися віддавати себе людям, бути слугою, а це означає будувати своє життя так, щоб служити іншим. А тому потрібно відкинути світські егоїстичні поняття: я, моє, мені, тобто стати вище егоїзму, відділити себе від світу [9, с. 218]. Покора і служіння людям – це Божа воля – це не приниження, а Божа драбина наверх [9, с. 220]. Пасторське служіння полягає в тому щоб: а. Знати овець і кликати їх по імені [1, Ів. 10: 3, 14]. Христос сказав: „Я, Пастир Добрий і знаю Своїх” [1, Ів. 10: 14]. Найперше, що вимагається в служінні пастора - це знати тих, хто є членами церкви, хто вони, звідки вони. Знати їх духовний стан, їхні інтереси та прагнення. б. Піклування пастора проявляється у багатьох гранях. І найперше у тому, що він пасе та поїть отару [1, Пс.22: 1, 2]. Пастирське служіння включає в себе годування стада і керівництво ним [1, 1 Пет. 5: 2]. Часто є дуже важко пасти людей. Деякі люди, обтяжені різними потребами, зникають з поля зору і про них забувають. Деколи люди ставлять дуже великі вимоги: чому не відвідали? Чому? Чому?... і т. д. Навіть якщо на це були причини, деякі не хочуть цього розуміти і навіть слухати. В Євангелії [1, Ів. 10:7-10] Ісус каже: „Я двері вівцям”. Він говорить про те, як пастир піклується про овець. Коли вівці ввечері повертаються в кошару то пастух обдивляється кожну з них, коли вони проходять під його жезлом. Якщо він знаходить на ній якісь подряпини або рани, то змащує їх оливою. Тому Давид сказав: „Твій жезл і Твій посох – вони заспокоюють мене [1, Пс. 22: 4, 5], [5, с. 70]. Для овець також властивою є одна особливість: їх дуже важко заставити заспокоїтись і лягти, коли вони голодні. Якщо вони будуть голодні, то в стаді буде неспокій і вівці не будуть рости (2, с. 33). Вівці повинні бути завжди нагодовані і ситі. Це є великий урок для пасторів, що людей потрібно годувати духовною їжею так, щоб вони були ситі. Тоді в церкві буде порядок і вона буде рости. Один служитель сказав до пасторів: „Якщо ви бажаєте, щоб ваші люди були спокійні і не шукали хліба на інших пасовиськах, то давайте його ви. Це є риса хорошого пастора – дбати про те, щоб вівці були ситі. Пастор повинен слідкувати, щоб його члени церкви міцно стояли на ногах. Найбільш небезпечний момент, який загрожує вівці смертю – це коли вона падає і перевертається на спину [2, 2. 59]. Тоді вона не може піднятися і як наслідок дуже швидко гине через те, що порушується її кругообіг або ж вона стає легкою здобиччю для хижих звірів. Пастор повинен охороняти своїх овець [1, Ів. 10:28], пестити та потішати [1, Пс. 22: 5], шукати заблудлих [1, Лук.15: 4-7]. Життя християнського пастора повинно бути благословенням для інших. Люди повинні бути щасливі від зустрічі з вами – людиною в якій тече життя. Якщо ви будете приносити в серця людей потіху і радість, то ніколи не будете сумними, ваша радість буде невичерпною [9, с. 219]. Рисою хорошого пастора є також те, що він шукає нових овець [1, Ів. 10:16]. Ісус сказав про Себе, що Він прийшов в світ спасти грішників, „знайти і спасти загинуле” [1, Лк. 19: 10]. І якщо це було ціллю найкращого Пастиря, то в тому ж пошуку і веденні до Христа тих, які гинуть у гріхах людей повинно полягати основне завдання усіх пастирів. Пастор, який не усвідомлює цієї основної цілі свого покликання опиниться перед небезпекою проповідування менш важливих, другорядних істин, які не мають нічого спільного з планом Божого спасіння і духовного життя. Пастор, який втратив цю основну ціль свого служіння повинен покаятись і робити попередні вчинки або залишити своє „пастирство” [8, с. 52]. Незважаючи на самозречене служіння пастора, яке забирає багато часу, сил і навіть здоров’я, кожен хто несе це служіння повинен пам’ятати, що він є Божий слуга!, який виконує доручену справу [1, Мт. 24: 46]. Він повинен: а. Передавати вчення свого пана [1, 2Тим. 2: 15]. Воно не завжди популярне. б. Виконувати волю свого Пана [1, Рим. 12: 1, 2]. Це означає: - Не йти на поводу у людей, чи обставин догоджаючи людям - Не керуватись власними вигодами - Воля Бога – головний пріоритет в. Зберігати вірність своєму панові [1, 1Кор. 4: 2] Господь чекає від вірних служителів, що: - Ніщо в світі не стане їхнім кумиром [1, Мт. 6: 24] - Тільки Господь буде єдиною прив’язаністю - В пастора буде одна ціль – проповідувати Євангелію, пасти Божі вівці [3, с.13]
ІІІ. ДУХОВНІ РИСИ ПАСТОРА
А. Любов Своїм прикладом Христос показав, що успіх служіння і благотворний вплив на душу людини можна досягти шляхом найглибшої любові до Бога і людей, безмежного християнського смирення та служіння людям. Служіння пастора чудове тим, що воно породжується любов’ю, базується на любові, зростає і рухоме любов’ю. Любов – головна умова пастирського служіння. Тільки любов містить в собі найвищу ціль, найвищі мотиви і володіє потрібними силами і засобами для досягнення своєї цілі [8, с. 6]. Ось чому кличучи знову апостола Петра (який відрікся Ісуса) до пастирського служіння, Христос тричі питає його: „Симоне, сину Йонин, - чи ти любиш Мене?” [1, Ів. 21: 15-21]. Тільки „любов Божа, яка вилилась в наші серця Духом Святим, даним нам”, здатна терпіти слабкості, переносити недостатки своєї пастви (своїх овець) і не бігти з розчаруванням від прийнятого на себе служіння [1, Рим. 5: 5]. Служіння кожного пастора повинно текти в дусі радісної християнської любові. В пастора повинно бути серце, яке любить всіх людей і навіть ворогів! [9, с. 219]. Пасторське служіння без істинної, нелицемірної любові – не тільки важке, але й безплідне [8, с. 13].
Б. Відповідність Євангельським вимогам. Євангелія нам ясно говорить, що пресвітерами можуть бути чоловіки, які відповідають духовним і моральним вимогам. Пресвітером не може стати всякий чоловік, який цього бажає. Ввійти в склад керівництва церкви можуть тільки люди, які відповідають Божим вимогам [10, с. 19]. Пастором повинен бути чоловік і тільки чоловік [7, с. 38]. Павло не залишає ніяких сумнівів розглядаючи це питання [1, 1Тим. 2: 9-15]. Чому Павло говорить: „коли хто (чоловік) єпископства хоче, доброго діла він прагне?” Тому, що він тільки що написав: „А жінці навчати я не дозволяю, ані панувати над мужем [1, 1Тим. 2: 12]. І щоб утвердити це, він вказує на першість чоловіка в творінні, і першість жінки в гріху [1, 1Тим. 2: 13, 14]. В Новому Заповіті двічі говориться про те, що пресвітери повинні відповідати конкретним вимогам.[1, 1Тим.3: 1-7; Тит. 1: 5-9]. Ці вимоги – Біблійне повеління, об’єктивна умова, моральне зобов’язання і необхідний стандарт для тих, які бажають стояти в керівництві помісної церкви [10, с.198]. А. Строк сказав: „Вимагайте не більше і не менше того, що вимагається від Пасторів в Писанні... Бог цінить в керівниках свого народу не освіту, не багатство чи соціальне положення, не досягнення і навіть великі духовні дари. Він цінить моральними і духовними якостями”.
Божі критерії та вимоги до пастора
1 Тим. 3: 2-7 Тита 1: 6-9 1. Бездоганний 1. Бездоганний 2. Чоловік однієї дружини 2. Чоловік однієї дружини 3. Тверезий 3. Має вірних дітей 4. Невинний 4. Не самолюбний 5. Чесний 5. Не гнівливий 6. Гостинний до приходнів 6. Не п’яниця 7. Здібний навчати 7. Не заводіяка 8. Не п’яниця 8. Не корисливий 9. Не заводіяка 9. Гостинний до приходнів 10. Тихий 10. Добролюбець 11. Не сварливий 11. Поміркований 12. Не сріблолюбивий 12. Справедливий 13. Щоб добре рядив домом 13. Побожний 14. Не новонавернений 14. Стриманий 15. Щоб мав добре засвідчення від чужинців 15. Тримається вірного слова 16. Здібний навчати і переконувати противних Тільки особа, яка відповідає цим вимогам, може стати пастором і служителем церкви. Якщо ми хочемо, щоб помісна церква була духовно здоровою, ми повинні стояти на тому, щоб церковні керівники відповідали Божим вимогам [10, с. 201].
В. Святе життя. Пастор повинен жити так як проповідує. Автор однієї книги сказав: „Ваше служіння починається не за кафедрою – воно починається, як тільки ви вранці просинаєтесь! служіння це не те, що ви робите, це те, ким ви є”. (Боб Яндиан). Особистий приклад святого життя наділяє слово великою силою і духовним авторитетом. Цей необхідний для пастора духовний авторитет досягається тільки в поєднанні гарячої, глибокої проповіді з високим духовним життям проповідника [8, с. 11]. Цей авторитет можна знайти в тих служителях, які є живим прикладом того, про що проповідують. Як пастор може вчити інших, якщо сам цього не робить. Якщо в пресвітерів відсутнє особисте слідування за Господом, то буде відсутній також і духовний авторитет, яким повинен володіти служитель Божий. Пастор повинен жити так, щоб проповідуючи іншим самому не знайтися негідним [1, 1Кор. 9: 27] і щоб не блюзнити людей [1, Мт. 18: 6]. Невідповідність життя пастора з наукою Христа породжує думку у людей про: а. Безсилля самого вчення б. Фальшивість проповіді в. Лицемір’я пастора г. Відштовхує людей від Бога [3, с. 9]
Г. Виконавчі риси пастора 1. Жертовність Апостол Павло писав: „Я не дорожу своїм життям” [1, Дії 21: 13]. У своїх посланнях він писав: „Наслідуйте мене як я Христа” [1, 1Кор. 11: 1]. В посланні до Римлян Павло благає про жертовне служіння Богу [1, Римл. 12: 1]. Пастор, який боїться запізнитись на обід, пізніше лягти спати, боїться втоми, затрати фізичних, розумових та духовних сил – може бути шанованим християнином, але навряд чи християнським пастором [3, с. 15]. Служитель, який не вміє жертвувати собою, своїми силами, сном і навіть фінансами не може бути успішним у своєму служінні [1, 2Кор. 11: 23-31]. Деколи це означає: - Стати в проломі - Взяти відповідальність на себе - Взяти вину на себе - Взяти навантаження - Піддатись небезпеці - Відійти від справ [3, с. 15] Прикладом найбільшої жертовності є сам Ісус Христос, який віддав на жертву Себе.
2. Вірність Слово „вірність” включає в себе поєднання значень двох слів: постійність і надійність. Бог довіряє Свою працю не талановитим, а вірним [1, Мт. 25: 21], на яких можна покластися. Бог не дає великого, якщо не має вірності в малому [1, Лук. 16: 10-12]. Тому кожен пастор повинен виховати в собі вірність Богу в малих речах: - Вірність даному слову - Вірність у справах, які тільки починаються - Вірність не тільки у великих церковних справах, а у самих незначних. Пастор – доморядник Божих таємниць. І Біблія говорить: „А що ще шукається в доморядниках, - щоб кожен був знайдений вірним [1, 1Кор. 4: 2].
IV. БОГОУГОДНЕ ЖИТТЯ А. Використання часу. Крім щоденних клопотів кожному служителю потрібно виділяти багато часу для: 1. Перебування в Божому Слові. Кожен пастор повинен добре знати Біблію, без цього служіння буде неможливим, важким. Щоб мати успіх у служінні потрібно, щоб Божа Книга не відходила від наших уст [1, Іс. Навина 1: 8, 9]. Кожен день потрібно читати Боже Слово, просто для себе, не враховуючи підготовку до проповіді. Якщо служитель перестає перебувати в Писанні, це відразу видно. Від такого пастора церква отримує мало науки і не має результату в зміні життя людей, проповідь втрачає силу і помазання від Святого Духа. 2. Перебування в молитвах. Як ніхто, пастор повинен бути близько з Богом. Як ніхто інший пастор повинен багато молитись. Який би він розумний не був, якби добре не знав Біблію, яким би оратором не був, його слова, його служіння будуть сухими і мертвими без оживляючої дії Духа Святого. Тому для кожного вірного, Божого Слуги, молитва – це життєва необхідність. В молитві людина наближається до Бога, очищається душа, отримуються відкриття, здобувається сила. Якщо багато молитви – пастор буде духовно сильним, мало молитви – буде мало сили, не має молитви – не буде сили [3, с. 18]. Молитва допоможе пастору дивитись на речі правильно і вирішувати зустрічні проблеми мудро. Вона загоїть всі сердечні рани, збереже від розчарувань, смутку, зневіри і лінощів. Вона не допустить виникнення духовних хвороб, гордості, грубості, легковажності, формалізму і багато іншого. Дуже важливо служителю – постійно молитись!!!
Б. Послух Богові Послух Богові проявляється в наступному: - Розрізняти голос Божий від голосів інших [1, Ів. 10: 3]. - Прийняти Його повеління - Виконати Його повеління Послух Богові повинен бути: - Негайний Бог завжди говорить тоді, коли потрібно. Тому, важливо є відразу послухати Його і негайно виконати. - З радістю Біблія говорить: „служіть Господові з радістю[1, Пс. 99:2]. Якщо пастор виконує волю Бога без радості – він втрачає свою нагороду [1, 1Кор. 9: 17]. - З відвагою Страх мішає виконати Боже повеління. Прикладом цього є Саул [1, 1Цар. 15: 24]. Тому всім служителям, яких Бог кличе на працю Він каже: „Не бійся! [1, Єр. 1: 3]. Кожен пастор повинен бути сміливим [1, Пр.С. 28: 1] і пам’ятати, що коли ми чинимо волю Бога за нами стоїть Всемогутній Бог! [1, Дії 4: 19]. - Ретельний Послух Богові повинен бути точним до найменших дрібниць [1, 1Сам. 15: 20-22]. Христос подав приклада бувши слухняним аж до смерті [1, Фил. 1: 8]. Бог благословляє кожного Свого служителя, який виконує Його слова в точності і являє Свою славу [1, 1Цар. 18: 36-39].
В. Пастор та його сім’я Про те, що сім’я пастора обов’язково повинна бути міцною та зразковою говориться в двох Біблійних уривках: „А єпископ має бути... щоб добре рядив власним домом, що має дітей у слухняності з повною чесністю, - бо хто власним домом рядити не вміє, як він зможе пильнувати про Божу Церкву?” [1, 1Тим. 3: 2, 4, 5]. „Коли хто бездоганний, муж єдиної дружини, має вірних дітей недокорених за блуд або неслухняність” [1, Тита 1: 6]. Можна виділити три особливості сім’ї пастора: - чоловік однієї дружини – тобто бути вірним своїй дружині, любити її безкорисливо і щиро, як Христос любить Свою Церкву (Невісту) [1, Тим 3: 2; Тит 1:6] - Повинен бути хорошим господарем та керівником[1, Тим 3: 4]. Він не може комусь передовірити свої обов’язки голови сім’ї чи зневажати ними. Більше того пастор повинен не просто рядити і керувати домом і сім’єю, а добре рядити ( рос. превосходно) - Діти пастора повинні наслідувати приклад свого батька і слухатись його [1, Тим 3: 4; Тит. 1: 6]. Це не означає, що діти служителя не мають самостійності але в загальному їх поведінка не повинна бути ганьбою для церкви і каменем спотикання для служіння батька. Їхня поведінка не повинна суперечити вимогам християнської віри [4, с. 136]. Бог встановивши ці правила – Йшов від меншого до більшого. Якщо чоловік не спосіб ний бути пастором своєї сім’ї, він не зможе добре пасти стадо Боже – церкву [1, 1Тим. 3: 5], [4, с. 138]. Сім’я для пастора – тест на його гідність нести служіння. Служіння пастора сьогодні – дуже складне завдання, але якщо відносини в сім’ї наповнені плодів Духа і любові до Христа, пастор зможе протистояти всім труднощам у служінні, постійному натиску язичницької, постмодерної культури і відповідати вимогам Святого Письма. Сім’я пастора дуже важлива для його служіння [4, с. 136]. Хороша сім’я допомагає пастору нести служіння. Сім’я пастора повинна бути зразком зрілої християнської сім’ї та прикладом для наслідування усім сім’ям в церкві.
Г. Праця над собою! Для успішної духовної праці пастору потрібно постійно збагачувати своє внутрішнє життя новими пізнаннями, досягненнями та надбаннями. Духовного збагачення можна досягти шляхом праці над собою та перебуванням в присутності Бога [3, с. 10]. Пастор не має ніякої підстави надіятись на постійний успіх в служінні без невтомної праці над самим собою [1, 1Тим. 4: 6, 16], [8, с. 65]. Кожна спеціальність має своїх спеціалістів і кожен спеціаліст дуже скоро може стати безпомічним і відсталим, якщо він залишить в стороні подальше і при тому більш глибоке вивчення своєї спеціальності ( наприклад: лікар, юрист і т. д.). В дійсності, якою б високою і закінченою не була підготовка пастора, вона тільки відкриває йому всезагальну обмеженість кожної людини і вказує на потребу і необхідність подальшої самоосвіти [1, 1Кор. 8: 2]. Ціллю пасторської самоосвіти повинно бути: не простий підбір свідчень чи накопичення встановлених наукою фактів, а вироблення справжнього християнського світосприйняття і утвердження справжньої християнської особистості, - образ ідеального пастора [8, с. 67]. Приступаючи до самоосвіти, служитель ніколи не може забути, що він перше всього – учень Христа. Ті істини, які пастор покликаний проголошувати і та мудрість і сила з якими це проголошення здійснюється, будуть дані йому згори, при умові, якщо він буде любити Бога і вчитися у Христа [1, 1Кор 8: 3]. Поряд з цим пастор повинен пам’ятати, що благодать, мудрість і натхнення згори, даються не для того, щоб звільнити нас від наполегливих занять і клопіткої духовної підготовки, а для того, щоб освятити зібраний нами матеріал, втілити його в нас і мудро направити нашу активність. Для роботи над собою пастор повинен: вивчати Слово Боже, читати богословські книги, знайомитись з цілим рядом літературних творів, які мають високе культурне значення, обмінюватись досвідом, думками з іншими духовними працівниками, спілкування з простими, щирими людьми та дисципліна духу, розуму і тіла. Тому у праці над собою на першому місці у пастора повинна бути: Біблія та молитва. Також важливою умовою у праці над собою є регулярне читання книг. Без цієї хорошої звички самий кращий проповідник скоро видихнеться, стане повторятись і перестане бути хорошим проповідником. Один обдарований і благословенний проповідник сказав, що з дня свого навернення до Бога він читає тільки ті книги, які сприяють його вивченню Біблії і служінню. Тому кожен служитель повинен знати перше всього: що читати? і як читати? Читати потрібно уважно та критично відноситись до прочитаного, роздумуючи над прочитаним. Дещо можна виписувати із книг (якісь істини), оригінальні вислови, яскраві приклади та свої думки, які народжуються при читанні книги. Читання веде до різного роду знань. Роздумування веде до переконання, впевненості, а наше переконання веде в свою чергу до плодовитої активності. В житті пастора ні одна хвилина не повинна бути втрачена. Він повинен вміти так розподілити кожен свій день, щоб достатньо було часу на все і для всіх. Важливим також у праці над собою є спілкування з людьми. Люди – це в своєму роді прекрасні, живі книги і пастору потрібно навчитися їх читати, якщо він бажає бути потрібним і успішним служителем Христовим. Спілкування з людьми не повинно бути мотивоване одним бажанням навчати їх. Навпаки, пастор спілкуючись з людьми повинен вивчати себе, вчитися в людей. Це потрібне також і для того, щоб більше і глибше знати духовні потреби і вимоги своїх слухачів. В бесідах, знаходити саме головне, високе, святе і зупинятись на ньому. Праця над собою – означає само вихованість та самодисциплінування. Кожен пастор повинен вміти керувати собою, підкоряти всі свої дії відомим правилам порядку. Служитель повинен дисциплінувати своє мислення [1, Кол. 3: 2]. Він повинен дисциплінувати свої почуття. Є випадки, коли на протязі дня, служителю доводиться мати справу з різними протиречивими переживаннями. Ранком, наприклад, бути на шлюбі, потім на похороні, а ввечері проповідувати Євангелію. В таких випадках він повинен вміти плакати з плачучими і радіти з тими, хто радіє [1, Рим. 12: 15], але не як артист, а як Божий слуга – завжди щиро, нелицемірно, від чистого серця. Важливим є те, щоб пастор був чоловіком, який володіє хорошим, міцним фізичним здоров’ям. Він повинен слідкувати за своїм організмом. Нормальний, здоровий, укріплений організм – необхідний для пасторського служіння. В піклуванні про тіло потрібно уникати двох крайностей: - Не дбати про тіло - Піклування про тіло обернути в пожадливість. [1, Рим. 13: 14]. Приклади хорошої праці: Мойсей [1, 5М. 34:7], Павло [1, 2Кор.11: 21-27] Потрібно слідкувати за раціоном харчування, сном, потрібно звертати увагу на відпочинок [Мр. 6: 31], оскільки діяльність пастора вимагає постійної напруги розуму і почуттів, великої затрати душевної та духовної енергії. Ніяка нервова система не зможе справитись із всією напругою яка потрібна пастору для роботи: над самим собою, над проповіддю, над своєю сім’єю та членами церкви. Відпочиваючи пастор повинен розумно провести свій час, з користю використати свої сили, відволікти, розсіяти і заспокоїти свій змучений розум. Головну увагу в праці над собою пастор повинен виділити новому сповненню Духом Святим [8, с. 77].
Крім укріплення фізичних сил, пастор потребує обновлення духовних сил, - в новому і в новому сповненні Духом Святим. „Наповняйтесь Духом!” [1, Еф. 5: 18]. Приклади: [1, Дії 4: 8; 13: 9]. Подібна потреба в новому помазанні згори відчувається особливо після перемоги. Перемога здобувається після тривалої боротьби, яка протікає при крайньому напруженні духовних, розумових і фізичних сил. [1, Суд. 15: 18; Пс. 83: 6-8]. Приклад: Пророк Ілля [1, 1Цар. 19]. В якому би немічному стані духа служитель Божий не опинився, він завжди може покликати до Бога і отримати від Нього нові сили для подолання різних перешкод в виконанні Божої волі для остаточної перемоги. [1, 2Хр. 16: 9] – проникнувшись цим знанням і цією вірою служитель отримує нову надію, нові сили і він не буде розчарований [1, Іс. 40: 23-31]. Бог відновив сили Іллі, Давида, Даниїла, Петра в темниці, Івана на Патмосі [1, Лк. 12: 4, Об. 2:10]. Бог дає Духа Свого не мірою! [1, Ів. 3: 34]. Шлях безперестанної роботи над собою лежить в систематичному вивченні Біблії, постійних молитвах, регулярному читанню корисних книг, близькому спілкуванні з людьми, строгій самодисципліні і частим наповненням Духом Святим – такий шлях християнського пастирства!
V. ВІДНОСИНИ ПАСТОРА А. З членами церкви. Взаємовідносини між пастором і його паствою не можуть бути обумовлені тільки формальними і діловими обов’язками чи дружніми зв’язками. Це повинен бути міцний зв’язок – зв’язок міцної сім’ї. При взаємній довірі, глибокій душевній чистоті і внутрішньому рос положенні один до одного – буде міцний зв’язок, який є між членами приладової сім’ї [8, с. 99]. Один із самих важливих аспектів роботи пасторів полягає в спільних устремліннях зрозуміти і виконати Божу волю. Правильні відносини між пастором і членами церкви є дуже важливими для збереження миру, єдності і розуміння Божої волі. Для цього пастор повинен багато часу проводити в спілкуванні з членами церкви: після служіння, відвідуючи їх по-домах і ін. Пастор повинен викорінити повністю в собі байдужість, скритність і бажання робити і поступати тільки по-своєму, незалежно від інших членів общини. Він завжди повинен знати думку тих, якими він керує і прислуховуватись до їхніх порад. Відносини між пастором і членами церкви в загальному можна охарактеризувати так: Всі ми – рівні між собою брати, проте на одному горизонтальному рівні серед нас є ведучі і ведені. Біблійний образ пастора і його овець – це тісні відносини між пастором і членами церкви [10, с. 155]. Тому у кожного Євангельського пастора повинна бути щира духовна рівність з усіма [1, Мт. 23: 8-12]. Але при цьому в дружніх і братніх відносинах не можна допускати двох помилок: а. Не схилитись до людиноугодництва, щоб отримати похвалу [1, Гал. 1: 10]. б. Не зійти самому до того рівня, з якого хочемо підняти людей.
Б. З служителями церкви Кожен пастор, який воліє робити все сам, тому, що так акуратно і так добре ніхто інший зробити не зможе – веде церкву до безпліддя, розчарування, розвалу. Вся праця, яка є в церкві, не під силу навіть самому міцному фізично чоловіку. Ті обов’язки, які не зв’язані з духовною стороною пасторського служіння повинні нести здібні, наділені необхідними якостями і дарами від Бога люди. Пастор, як ніхто інший повинен знати цих людей. Приділяти їм достатньо уваги і направляти їх у правильне „русло”. Дбати про те, щоб вони духовно росли! Пастор повинен створити атмосферу для проявлення кожного, розподілити працю, яку потрібно виконати, між своїми співробітниками, а сам, як диригент хору, координувати і направляти роботу церкви, подаючи в усьому себе за приклада [1, 1Тим. 4: 12], [3, с. 31].
В. З служителями інших християнських конфесій. В містах і великих селах де є багато (або декілька) церков, які відносяться до різних християнських направлень і течій, які ставлять перед кожним пастором питання про його взаємовідносини з їхніми служителями та керівниками. Ці відносини можна охарактеризувати словами: - Любов один до одного [1, Ів. 13: 35]. - Віротерпимість (шукати того, що об’єднує, а не того, що розділяє) - Повага до інших [3, с. 32] У відносинах з іншими конфесіями пастор не повинен піти на компроміс із своєю совістю чи відступити від ясних, чітких вказівок і повелінь Слова Божого. Він повинен пам’ятати, що вузькі погляди спосібні тримати нас на „вузькій дорозі” і широкі погляди часто відводять людей на „широку дорогу”, яка веде в погибель [8, с. 143]. Тому наші відносини до інших конфесій повинні визначатись їхнім відношенням до Христа [1, Ів. 4: 1-3]. В питанні співпраці і духовного спілкування з іншими християнами пастор повинен керуватися єдиним критерієм: Відроджені чи не відроджені – (люди цього світу), та пам’ятати правильну розстановку пріоритетів: - Інтереси Царства Божого - Інтереси конфесії - Інтереси церкви - Інтереси особисті. Можливі ділянки співпраці: - Євангелізація - Молитва за країну, владу і спасіння всіх людей - Діла милосердя (3, с. 33) У співпраці з служителями варто остерігатись заздрощів, гордощів, лицемірства. Через ці гріховні риси характеру кожен служитель, пастор може охолонути та відійти від Божих принципів (від Бога!)
VI. ВИСНОВОК. Пастор поставлений в церкві Святим Духом, для того, щоб приготувати святих до дня, коли прийде Ісус Христос вдруге по Свою Церкву. Основна ціль праці пастора у своїй церкві учинити кожну людину досконалою в Христі [1, Кол. 1: 28]. Кожному пастору, служителю якого поставив Бог на це служіння. Він дає особливу любов та силу наділяючи владою та Своїм авторитетом. Пастор як вірний слуга Ісуса Христа бере приклад з нього. Він дбає, щоб вівці були ситі та спокійні. Для цього він проповідує в церкві, навідує людей вдома, зміцняючи їх потіхою та порадами. Добрий пастор завжди стоїть перед престолом благодаті за свою паству і кожну овечку окремо. Він доглядає за стадом прикладаючи для цього всі свої зусилля та старання, здібності і владу. На пастора покладена велика відповідальність, а чим більша відповідальність тим більша нагорода чекає вірного слуги після приходу Архипастиря!
Бібліографія.
|
|
Головна | Новини | Про ТБС | Абітурієнтам | Студентам | Випускники | Фотогалерея | Посилання Сторінка студентів | Історія | Програми | Викладачі | Бібліотека | Молитовні прохання | Контакти |
|
© 2006 Тернопільська Біблійна Семінарія Designed and hosted by www.LikeW.com |