Письмові роботи студентів

Сторінка студентів

Відгуки про
навчання ◄

Праця студентів ◄

Письмові роботи студентів ▼

Історія церков сіл Константинівка та Малий Ходачків Тернопільського р-ну (на основі досліджень студента Телев'яка Анатолія)

Історія греко-католицької громади сіл Константинівка і Малий Ходачків Тернопільського р-ну

Інтерв’ю взято 4 вересня 2005 року в священика місцевої громади в с. Малий Ходачків Сліпчука Василя Миколайовича.

Запитання: Скажіть будь-ласка, скільки часу ви виконуєте служіння в селі М. Ходачків і Константинівка? Який ваш духовний сан?

Відповідь: Вже майже два роки. Я посвячений в сан священика.

Запитання: Розкажіть дещо про історію місцевої громади.

Відповідь: Греко-католицька громада заснована в цих селах здавна, очевидно ще від затвердження унії на західноукраїнських землях (можливо навіть від початку заснування цих сіл). Навіть старожили не можуть назвати точної дати. Храму в Малому Ходачкові, в якому ми проводимо зараз богослужіння, є вже понад 200 років. Перші записи в церковних книгах датуються 1825 роком. В 1946 році греко-католицькі громади були закриті радянською владою. Греко-католицькі священики були репресовані, замість них були настановлені комуністичною владою православні священики, і богослужіння стали відбуватися за православним обрядом. В селах Малий Ходачків і Константинівка це також мало місце. І лише з приходам релігійної свободи в 1991 році місцеві громади стали функціонувати знову як греко-католицькі. В селі Константинівка багато років місцеві жителі відвідували дерев'яну церкву. Але після війни її закрили, приміщення стали використовувати як склад зерна і міндобрив. І лише на початку 90-х зусиллями і на кошти місцевих жителів замість старої дерев'яної була побудована нова кам’яна (хоч і невелика) церква, в якій зараз і проводяться богослужіння в неділю та в релігійні свята. Взагалі-то я хочу пошукати в архівах матеріали, які б пролили більше світла на питання минулого цих сіл і громад.

Запитання: Що потрібно людині, щоб спастись?

Відповідь: Спасіння має дві складових: перша – це жертва Христа, і це зроблено зі сторони Бога; а друга – це віра в Христа і прийняття Його науки, і це залежить від людини.

Запитання: Що можете сказати про роль діл чи дотримання певних обрядів в справі спасіння людини?

Відповідь: Основою для спасіння служить віра. Але ж віра без діл мертва, як каже Писання. Тому діла теж важливі, але лише в контексті віри.

Запитання: Розкажіть про місіонерську працю вашої деномінації.

Відповідь: Греко-католицька церква проводить місіонерську працю в двох основних напрямках. По-перше відкриваються помісні громади на прохання віруючих в тих селах, де вони проживають, але немає храмів. В таких селах будуються храми і туди направляються греко-католицькі священики. Другий напрямок – це заснування греко-католицьких громад на Сході України, і робиться це переважно в тих селах і містечках, де немає взагалі жодних християнських громад і храмів. Місіонерській справі нашої деномінації сприяє наявність достатньої кількості духовних учбових закладів, серед яких можна відмітити Католицький університет (Львів), духовна семінарія Святого Духа (Львів), духовна семінарія ім. патріарха Йосипа Сліпого (Тернопіль), Дрогобицька духовна семінарія, Івано-Франківська духовна академія, дяківські школи і інші.

Запитання: Ваше ставлення до інших конфесій (православні, протестанти, свідки Єгови)?

Відповідь: Щодо православних і протестантських церков – то ставлюсь з розумінням. Кожна людина має право вибирати як і де служити Богу. Є також люди, які не мали іншого вибору, а були виховані відповідним чином в тій чи іншій деномінації. Але вважаю що будь-яке активне „перетягування” чи агітація в свою деномінацію – це в більшості випадків використання релігії в особистих цілях, і служить для задоволення своїх особистих егоїстичних амбіцій. Щодо так званих „свідків Єгови” – то взагалі не вважаю їх християнами. Це скоріше секта.

Запитання: Чи будуть, на вашу думку, спасені люди з інших конфесій?

Відповідь: Спасає Бог, і я не заперечую такої можливості.

Запитання: Розкажіть коротко про себе.

Відповідь: Народився на Тернопільщині (в Збаразькому районі), 31 рік тому. Після закінчення школи 5 років навчався в Івано-Франківській духовній академії. Після цього ще 4 роки навчався в Польщі – в Люблінському католицькому університеті. Зараз виконую служіння священика в цих селах. Одружений, виховую маленького сина, якому ще немає й року.

Запитання: Поділіться своїми планами щодо розвитку вашої церкви.

Відповідь: Є плани щодо матеріальних і духовних речей. Так храм потребує серйозного ремонту (поміняти дах, стелю, поштукатурити, зробити новий розпис). Вже придбано деякі матеріали. Щодо духовних планів – то пріоритетом праці бачу заняття з молоддю і дітьми. Зараз по вечорах в будні дні збираємось з молоддю – до 30 чоловік.

Вивчаємо Писання,спілкуємось, працюю над покращенням моралі. Хочу щоб молодь побачила, що спільність може бути не тільки в нічних клубах, барах, дискотеках чи сумнівних компаніях, де практикується аморальність і шкідливі звички. Також розпочав нещодавно працю з дітьми, правда приходить поки що не так багато як хотілося б. В Константинівці з цим справи йдуть дещо гірше, бо все-таки є певна відстань і треба туди добиратись, а власного транспорту ще не маю. Але надіюсь на позитивні результати і там, тим більше що бачу досить високу відвідуваність недільних богослужінь серед прихожан церква в цих двох селах.

Історія громади євангельських християн села Константинівка Тернопільського р-ну

Інтерв’ю взято 19 серпня 2005 року в с. Константинівка Тернопільського району у жителів цього села і членів місцевої громади євангельських християн під час спільної зустрічі:

Лавус Ярослав, 1911 р.н.
Бабій Корнелія, 1922 р.н.
Хохлова Ярослава, 1924 р.н.
Шалак Явдокія, 1926 р.н.
Сапила Марина, 1932 р.н.
Водяна Ярослава, 1934 р.н.

Запитання: Відомо, що ваше село було одне з перших, у якому на Тернопільщині розпочалося євангельське пробудження, і дехто з вас були навіть безпосередніми свідками цього. Розкажіть коли і як це відбувалось?

Відповідь: Євангельське пробудження в нашому селі розпочалося в 1922 році. Із заробітків з Америки повернулась молода дівчина, уродженка цього села, Марія Григорівна Недошитко, 1899 року народження. В Марії було ще 4-ро братів і сестер. В ті роки були непрості часи, і багато наших земляків (подібно як сьогодні) виїжджали за океан заробити трохи грошей, щоб можна було купити землю чи побудувати собі хату. Так трапилось, що в Америці Марія потрапила на євангельське богослужіння українців-емігрантів, на якому Господь торкнувся серця простої сільської дівчини і вона віддала Йому своє життя. Коли через два роки Марія повернулась у своє село Константинівка, то привезла із собою також Біблію і стала проповідувати Євангеліє спасіння односельчанам. Спершу увірували батьки дівчини та брати і сестри, згодом дехто із сусідів (дім Марії стояв на околиці села). Серед перших навернених були Недошитко Дмитро, Штика Іван, Штика Григорій, Йосип Лавус, Ярослав Лавус. Так утворилась громада євангельських віруючих, які стали разом збиратись для спільних богослужінь, на яких молились, читали Слово Боже, співали духовні пісні. Громада продовжувала рости до 1950-го року, коли розпочались переслідування за віру. В довоєнні часи на служіння сходилось понад 50 чоловік. Для такого маленького села як Константинівка, це була досить велика кількість.

Запитання: Де відбувались богослужіння і хто керував місцевою громадою?

Відповідь: Спочатку зібрання віруючих проходили в основному в домі Мартина Кузя, рідше в домах інших віруючих. В часи гонінь комуністичної влади збирались в домах віруючих таємно, часто вночі або над ранок, нерідко ходили чи їздили в інші села. Керівником громади був спочатку Недошитко Дмитро, але помер через недовгий час в молодому віці. Після нього пресвітером був Йосип Лавус (рідний брат Ярослава Лавуса), але теж недовго, бо трагічно загинув молодим (впав з воза під колеса, коли їхав до млина, отримав перелом хребта і за 2 дні помер). Володимир Турок керував громадою аж до 1950-го року, коли він був арештований, засуджений і ув’язнений (на жаль, повернувшись з заслання в старших роках він став послідовником вчення т.зв. „свідків Єгови”). З того часу громада не мала рукопокладених керівників. Духовні потреби звершував на запрошення брат Федір Сидяга з Вел. Бірок (який в 90-і роки емігрував в США). В 60-70-і роки багато віруючих виїхали проживати в Тернопіль, ставши членами церкви на Квітовій,19, дехто в інші міста і села. Богослужіння в селі багато років не проводились, а раз на декілька місяців ломання хліба звершали служителі з церкви ХВЄ „Дружба” м. Тернополя. В кінці 90-х в селі стали проводитись регулярні богослужіння, які організовують брати з церкви „Світло для світу” м. Тернопіль та сусіднього села Малий Ходачків. В 1999 році в ставі с. Константинівка відбулось навіть водне хрещення, де двоє людей вступили у завіт із Господом.

Запитання: Відомо, що в часи войовничого атеїзму, багато євангельських віруючих перетерпіли за свої переконання. Чи переживала подібне ваша громада?

Відповідь: З самого початку заснування громада зіткнулась із недоброзичливим, а часто і ворожим ставленням з боку представників пануючої тоді греко-католицької громади. Був момент, коли віруючих не дозволяли хоронити на сільському цвинтарі, тому багато-хто похоронені на окремому кладовищі, яке члени громади вимушені були набути для таких потреб. У 30-і роки життям за віру в Христа заплатила молода дівчина Марія Швець, якій тоді було біля 14 років. Вона була жорстоко побита сільськими жителями за свої євангельські переконання, і від отриманих побоїв померла. Але незважаючи на супротив, церква росла і збільшувалась. Проте в 1950 році хвиля жорстоких переслідувань поглинула громаду. Громада не була реєстрована (бо не мала власного дому молитви), тому збиратися віруючим влада заборонила. За те, що християни вважали в сумлінню найперше коритися владі Христовій, вони підпали під репресії. Так на початку 50-х був арештований і засуджений Мартин Кузь (бо в його домі збирались віруючі) і його дочка Франя Кузь на 10 років (за те що була ініціатором в співі духовних пісень, розпочинаючи їх). Оскільки Мартин в той час був вже похилого віку, то через декілька років вийшов на волю, а його дочка відбула 5 років в таборах. Рік пробула ув’язнена і дружина Мартина – Параскева. Майно цієї сім”ї влада теж конфіскувала. В 1951 році була засуджена і 5 років працювала в радянських таборах Ярослава Хохлова за те що голосно молилась і в неї знайшли при обшуку примірник журналу „Євангельський голос”. Був випадок, коли ввечері взимку в хату, де були зібрані віруючі, увірвались напідпитку місцеві партійні і громадські активісти і побили віруючих, так що від отриманих побоїв помер престарілий Іван Балабан (тесть Турка Володимира). А коли був арештований і ув’язнений і сам Володимир Турок, який був керівником громади, то зібрання стали відбуватись нерегулярно. Часто віруючі ходили і їздили в інші церкви. Якщо в 1948 році хрещення, яке приймали Корнелія Бабій і Явдокія Шалак в с. Розсохівцях, ще відбувалось відкрито і віруючі могли робити це вдень зі співом, то в 1950 році вже все було зовсім по-іншому. Марія Сапила приймала його в с. Новосілка Підволочиського р-ну взимку, на Різдво. В ставку прорубали ополонку, і там вона була охрещена. „Проте холоду я зовсім не відчувала! – свідкує сестра Марія – бо Бог відкривав що Його ангели гріють воду.”

Запитання: Які стосунки у вашої громади були з іншими євангельськими громадами області?

Відповідь: Дуже тісні. В довоєнні роки в наше село часто приїжджали брати і сестри з інших міст і сіл області, зокрема з Городниці, Новосілки, Іванівки, Настасова, Калагарівки, В. Глибочка, Збаража, Тернополя та ін.. Часто село відвідував відомий проповідник та пресвітер громади в Тернополі Григорій Федишин, який згодом ще до війни був арештований більшовиками і загинув у сталінських таборах. В часи гонінь віруючі з нашого села часто відвідували громади в Новосілці (Підволочиський р-н), Лошневі (Теребовлянський р-н), В. Березовиці (Тернопільський р-н), Ланівцях, Тернополі і ін.. Часто для цього долали значні (по 15-20 км) відстані пішки, бо тоді ще не було розвинутого транспорту. Неодноразово йшли в дощ, в завірюху, сильні морози по бездоріжжю і в невідповідній до вимог погоди одежі та взутті (бо були нестатки) лише з однією метою – щоб зустрітися разом з братами і сестрами і порадіти разом в Господі.

Запитання: Ви вже згадували Марію Недошитко, яку Господь використав як посудину в справі поширення євангельської правди в нашім краї, і про неї навіть пишуть дослідники церковної історії в області. Ви мабуть дещо більше можете розповісти про неї.(до речі - для Бабій Корнелії і Водяної Ярослави вона ще й рідня – двоюрідна тітка по батькові – прим. автора) Розкажіть в кількох словах як проходило її життя і служіння і як склалася її подальша доля?

Відповідь: Після повернення з Америки Марія багато проповідувала і фактично заснувала місцеву громаду. Була попередня домовленість, і вона мала вийти заміж за одного віруючого хлопця, якого звали Марко. Він мав багато землі - 10 моргів, і вже привезли камінь щоб почати будувати хату. Але в силу якихось невідомих обставин цей шлюб не відбувся. Після чого Марко виїхав з села, а ті 10 моргів поля роздав багатьом віруючим - по одному кожній сім”ї, а один з них був відведений під цвинтар. Бо багато-хто з греко-католицької громади не хотіли щоб євангельські віруючі хоронили покійників на сільському цвинтарі, тому громада відкрила свій цвинтар, яким користувалась декілька років і на якому було похоронено понад 10 чоловік. Пізніше Марія їздила як місіонерка по області, була навіть у Польщі. Познайомилась з проповідником Дмитром Ординансом з Вел. Глибочка, за якого згодом вийшла заміж і вони обоє працювали як місіонери. Саме вони відіграли важливу роль в заснуванні євангельської громади в м. Тернополі, а також в ряді сіл області. Ще за часів Польщі вона з чоловіком виїхала на американський континент, де і жила до кінця своїх днів. Будучи вже там , вона серйозно захворіла і роками лежала в лікарні, будучи навіть не в змозі обслуговувати саму себе. Її чоловік довго, протягом 10 років молився за її зцілення, але нічого не змінювалось на краще. Він вирішив: „Мабуть Господь мене не чує, немає сенсу молитись далі. Ото ще рік помолюся – і не буду більше.” І молився ще той останній одинадцятий рік. І коли той рік збігав, йому несподівано подзвонили з лікарні і сказали:”Приїжджайте і забирайте дружину. Вона повністю здорова.” Після того вони ще обоє досить часу жили разом.

Запитання: Якого євангельського спрямування була ваша громада в ті часи?

Відповідь: По суті громада дотримувалась духовного напрямку в служінні, якого сьогодні дотримуються п”ятидесятники. Ми пам’ятаємо, що на зібраннях люди молились на інших мовах, проявлялись дари пророцтва, слова знання і мудрості в формі видінь і духовного змісту сновидінь, молились за оздоровлення та звільнення від демонів.

Запитання: Скажіть, що потрібно щоб спастись? І чи будуть спасенні люди з інших конфесій?

Відповідь: Для того щоб спастись, потрібно покаятись в своїх гріхах, увірувати в Христа як свого Спасителя, прийняти водне хрещення і жити згідно Євангелії. Щодо інших конфесій, то Бог може спасти будь-яку людину, але людина мусить покаятись і увірувати.Спасає не деномінація – а Ісус Христос. Остаточне ж рішення про те, хто буде спасений, а хто ні – прийме Бог, коли буде судити живих і мертвих.

На верх ▲

Designed and hosted by www.LikeW.com