Проект "Історія євангельського руху на Тернопільщині"

 

с. Чайчинці

с. Слобідка

с. Башуки

с. Борщівка

 
 
 

ІСТОРІЯ ЦЕРКВИ ХВЄ

в с. Башуки

Тож ідіть і зробіть всі народи за учнів Моїх

хрестячи їх у Отця, і Сина, і Духа Святого.

(Матвія 28: 19.)

 

 

                                               „ОСЬ Я З ВАМИ ПО ВСІ ДНІ,

                                               ДО КІНЦЯ СВІТУ”

                                                                       Єв. Марка 16: 20

  

Хто увірує й хреститься – Буде спасенний, а хто не увірує – осуджений буде.

           Єв. Марка 16:16

 Позбирайтесь усі та й прийдіть, приблизьтеся всі, що спаслися од невірних. Без розуму ті, що носяться з дерев’яним своїм ідолом, та моляться до такого бога, що не рятує. Розсудіть між собою тай скажіть явно: „хто се звістив ще з давніх-давен, хто прорік се наперед? Чи не я ж – Господь?” Крім мене нема другого Бога –  ні Бога справедливого і спасаючого, нема крім мене.  Обернітесь же до Мене і прийміть спасіння, всі краї землі бо ж Я – Бог а іншого нема. Ісаї 45: 20-24.

 Сповнився час і наблизилося царство Боже. Покайтесь і віруйте в Євангелію. Марка 1: 15

Пророк Ісая висказав пророчими словами про великі плани Божі, щоби просвітити і спасти людство, яке жило у великій темряві гріха і неправди.

„Ось бо – темрява вкриє землю, і мряк – народи, а над тобою засіяє Господь, і слава Його явиться над тобою. І прийдуть народи до світла твого, і царі – до сяєва, що над тобою засяє”. Ісая 60: 2, 3.

„Люди, що в темряві побачили світло велике, і тим, що сидять у країні тіні смертної, засяяло світло”. Ісаї 9: 2.

            Священик Захарія сповнившись Духа Святого прорік: „Щоб давати знане спасіння народові Його в оставленню гріхів їх, по благій милості Бога нашого, в котрий одвідав нас Схід висоти, щоб засіяв сидячим у темряві, і тіні смертній, щоб направити ноги наші на дорогу впокою. Луки 1: 77-79.

            Іван Євангеліст повістує: „Було світло правдиве, що просвічує кожного чоловіка, що приходить на світ. На світі був, і світ Ним настав, і світ Його не пізнав, до своїх прийшов, і свої не прийняли Його. Котрі прийняли Його, дав їм владу дітьми Божими статися, що вірують в ім’я Його; що не від крові, ні від хотіння тілесного, ні від хотіння мужа, а від Бога родились”. Івана 1: 9-13.

            Знаходячись в храмі, Ісус говорив до народу: „Я світло світу, хто іде слідом за мною, не ходитиме в темряві, а буде мати світло життя”. Івана 8: 12

            При багатолюдному натовпі Ісус сказав: „Огонь прийшов я кинути на землю: і як хотів би щоби він запалав”. Луки 12: 49.

 

Проміння Божого світла, Його святої науки, і сила Його вогню Духа Святого пробили віковічну темряву гріха і неправди в 1923 року і в нашім селі Башуки. До цього часу ніхто не знав справедливої дороги до пізнання правди Божої, бо слова Божого люди не читали, та і боялись читати, бо були настрашені; так як простим людям не можна читати бо на цих людей може подіяти щось лихе. Це тільки можуть читати відповідні люди – духовенство. Люди жили без віри, нічого не знали про спасіння своєї безсмертної душі.

            Народ бажав побачити світло, і почути правду, яка належить для них через дослідження святого Писання, тому що Христос сказав: „Дослідіть писання; бо ви думаєте в них життя вічне мати, а ті свідкують про Мене” Івана 5: 39. Не раз доходили такі слухи, що є такі люди, які читають Біблію, співають релігійні пісні, моляться не вивченими молитвами; говорять з Богом а Бог з ними, і можуть одержати життя вічне. Що ж то за люди, і чи справді це можливо? Як би на цих людей подивитись, і послухати їх, допитувались один одного.

            І ось настав час! 6 січня 1923 року на Різдвяні свята прийшли до Башуків із Свинюх Бульчак Петро, Нагорний Михайло, із Старого Олексинця Шегера Мирон, Гладиш Харитон, і Грузецький Харлам в дім Папроцького Семена. Почали свідкувати слово Боже, що немає під небом іншого імені яким би можна спастися, крім імені Ісуса Христа, і що Він є Сином Божим, прийшов на землю, взяв тіло людське на себе, дав людям святу науку – Євангелію, дуже людям добро велике робив. Але злі люди Його на дереві розіп’яли. Він умер, і через 3 дні воскрес, вознісся на небо. І всякий, хто буде вірити в Нього як Сина Божого і свого особистого спасителя, який своїми страшними муками і світлим Воскресінням дає життя вічне.

            Другий раз  знов віруючі прийшли в село до хати Скібницького Гната, і знову свідкували про велику любов Божу, - це було 20 січня 1923 р.

            Вістка Євангелії прозвучала по всім селі, люди почали з увагою прислухатися до голосу Христа, який звучав: „Прийдіть до Мене всі знеможені і обтяжені гріхом, то я заспокою вас”. Ось! Я стою під дверима і стукаю, коли хто почує Мій голос, і відчинить двері, то ввійду до нього, і буду вечеряти з ним а він зі Мною”.

            Небесне світло почало розганяти своїм промінням темряву, люди почали по вечорах сходитись і читати Євангелію, провіряти життя своє із тим як написано є в Святім Письмі, як учить Христос, і Його апостоли, хто є Церква і яка вона повинна бути. Люди почали благоговіти перед ім’ям Божим і для них зійшло Сонце правди, і зцілення їх душ в проміннях Його. Малахії 4: 2.

            Першими вступивши на дорогу спасіння і давши обітницю служити Господу прийнявши водне хрещення по вірі влітку 1923 року. (Хрещення проводили в с. Старий Олексинець. Хрестив проповідник Беліца із м. Ровно). Хрещення приймали такі люди: Юшко Дмитро, Гусак Максим, Тимчак Назар, Березій Кирило, Мазур Полікарп, Тимчак  Іван і Грода Андрій. Вони перші стали живою Церквою в якій став пастирем і учителем Ісус Христос.

             В цей час вже працював для слави Божої молодий юнак Грода Андрій. Він почав свідкувати Слово Боже, учив псалмів співати так, як він ходив по заробітках і зустрічався з віруючими з других околиць і Господь укріпляв його в вірі.

            На наступний рік 1924, Господь іншим відкрився, які також прагнули спасіння для своїх душ, і вступили в члени Церкви Христа через водне хрещення. Це такі люди: Павлусик Марія П., Лотоцька Антоніна, Тимчак Терен., Юхимчук Варвара, Тимчак Євдокія (хрещення проводили в с. Старий Олексинець, хрестив Смолінський Микола).

            Дух Святий почав працювати над людськими серцями, Слово Боже стало подібно молоту, який розбиває закаменілі серця, і дощ благодаті Божої зрошував засохлий грунт, після чого виростали плоди для слави Бога.

            В 1925 році знову поповнилась Церква Христа, в це літо було 2 рази хрещення.

Першими приймали: Павлусик Ліда П., Стецюк Февронія, Юхимчук Харитон, Березій Корній; другий раз приймали: Березій Терен і Папроцький Семен (хрещення проводив  в с. Старий Олексинець Смолінський Микола).

Зібрання проводилось в хаті Тимчака Назара. Слово Боже проповідував Смолінський Микола, який жив у Мшанці, який повірив будучи на війні 1914 року, опісля і сам переїхав на проживання в с. Башуки і так працював на ниві Божій.

            Господь висував робітників у своїм молодім винограднику, які проповідували про любов Христа; Юшко Дмитро, Гусак Максим, Березій Терен, Тимчак Терен, який був призначений керуючим громади.

            Слово Боже росло і примножувалися душі віруючих, поповнювались ряди церкви. Серед віруючих палала перша любов, ніхто не відчував ніякої втоми, щодня рано і ввечері збиралися для спільної молитви, і підкріплялися словом Божим.

            Господь рясно благословляв працю на своїй ниві, зібрання почали відвідувати люди із других сіл: Болязуби, Витківці, Шимківці, Заруддя, Вишневець, Горанка, та інші села, а також з м. Збаража. Ці люди несли і другим вістку спасіння. Розсівали слово правди, яке падало на добрий грунт і також приносило плід для слави Творця. Були випадки, коли свідкуючи Слово Боже в околицях, віруючі отримували побої, їх обзивали всякими непристойними словами. Такі випадки були в с. Болязуби, Мшанець, Н. Олексинець, але Господь і там благословляв духовний посів свого Слова, де і на сьогоднішній день діти Божі славлять Його Святе Ім’я.

            Але ті переслідувані за Слово Боже раділи, бо отримали за Ім’я Боже безчестя, згадуючи слова пророка Ісаї: „Послухайте Мене знаючі правду, народ в котрого в серці закон Мій, не бійтесь зневаги від людей і наруги їх не лякайтесь”. Ісаї 51: 7.

            Почали приїздити до нас проповідники: Горошко Григорій та Лука, Биць Данило, Яцюк Тихон, Черський Йосип, Вербіцький Михайло, Чумадевський Клим які свідченням слова Божого проводили пробуджуючі зібрання, де багато людей могли чути науку Христа, і багато віддавалися на служіння Богу.

            Багато людей цікавились коли відбувались євангельські шлюби, яких раніше ніхто не бачив. Перший шлюб був у Тимчака Терена і Юхимчук Варвари яка йшла заміж в с. Колодно.

            Було багато людей які противились цьому віровченню, яке відкидає релігійні традиції і передання, - все те що є чужим апостольській науці.

            Часто проводились після богослужінь дискусії, на які приходив священик із своїми однодумцями (Кукурик), де люди ішли щоб почути хто говорить правду і на чиїй вона стороні.

            Був час, коли священик К. запросив віруючих провести Богослужіння в православній церкві, і так проводили 2 рази, це була робота Божа, щоби можна було більше засвідчити людям правду, яку вони прагнули.

            У 1927 році богослужіння проводилось в найнятім приміщенні у Сотника Григорія, з кожним роком все більше поповнювались ряди Церкви Христової. Був організований прекрасний хор з чудовими голосами, яким керував диригент Андрощук Іван з с. Перед мірки і опісля Мариснішин Гавриїл з с. Лопушно. Цей хор чудово співав для слави Господньої. В 1932 році відбувалось богослужіння на роївці у хаті Папроцького Гната, на протязі кількох років Господь проявляв велику роботу, і проливав щедро своїм благословенням на Свій живий сад, де знов багато вступили в завіт з Господом.

            Настав час, що для проведення богослужінь було дуже тісно у хатах, і прийшли до висновку, що назрів час будувати молитовний дім. Для того віруючі внесли свої вклади, і щиро взялись за придбання будівельних матеріалів. У 1937 році взялись, з допомогою Божою, за будівництво молитовного будинку. Усі віруючі не рахувались з труднощами, хто чим і як міг допомагали в завершенні будівництва. Старі і молоді і діти, усі працювали і Господь допоміг закінчити в 1938 році. В цьому році весною на Зелені Свята – Трійцю було відкриття молитовного дому. Було велике зібрання, багато проповідників, було два стареньких брати Нагорний і Антонюк, які співали пісню „Скорбна мати”, що зворушило серця до сліз усіх присутніх. Також брав участь і духовий оркестр під керівництвом Каплуна із Тем ногаєць. Бо цього ж дня було водне хрещення, де з великою радістю славилось ім’я Бога.

            Але недовго довелось радіти, через деякий час начальство гміни польського уряду закрили дім молитви і знову прийшлося збиратися по хатах.

            Аж у 1939 році по приході Радянської влади мали можливість знову збиратися в молитовному будинку, але знову недовго. Дім молитви був забраний під сільський клуб, а богослужіння проводилось в тісних приміщеннях. Але діло Боже не зупинялось, хоч і було багато труднощів.

            Відбувались багатолюдні богослужіння, кожний рік проводились хрещення, де багато людей могло слухати науку Христа і бачити акт хрещення, які проходили навіть два разив рік по 20-25 душ. За весь період Євангельського руху в Базуках було багато проведено шлюбів, молитви над немовлятами, похорони, хрещення, - все це проводилося в Євангельському дусі, згідно Слова Божого.

            Переживали також і тяжкі часи воєнного лихоліття, де приходилось переживати багато горя, сліз, розлуки але і в цих нещастях Господь допомагав і потішав.

            Після визволення нашої країни від німецької окупації, ми знову могли користуватися молитовним будинком аж до 1962 року.

            У цьому ж році знов обрушилось горе на нашу громаду, молитовний дім був відібраний, проповідники ув’язнені, позбавлені волі на 3-5 років. Такі як Тимчак Тирен, Лотоцький Андрій, Грузецький Кузьма, Кузик Петро, Штогрин Василь і Гусак Максим.

            Це було причиною того, що діло Боже росло, число віруючих помножувалось, Господь спасав грішників, навертав від темряви до світла, а особливо було багато молоді, що дратувало противників Волі Божої. Це такі люди: Юрчик Гр., Заяц Аф., Кондратюк П. (голова, секретар парторганізації, директор школи).

            Був один вихід: направляли зір до гори звідки поміч прийде. Так і сталось, безперервні молитви неслися до Всевишнього і Він вийшов на допомогу. На протязі довгого клопотання перед начальством, знову одержали дозвіл на проведення богослужінь, але не в молитовному будинку, а в найнятім приміщенню Гладиш Є. П.

            Провели ремонт приміщення, і в першім зібранні потоки сліз пролились з подякою Господові за допомогу, а також благали за братів які були в розлуці.

            І добрий Пастир беріг своїх овечок, і через кілька років усі повернулися до своїх рідних домів. Скільки було радості зі сльозами на очах, що Господь не залишає своїх дітей. В цей період, на діло Боже призначили старенького брата, життя якого відповідало для призначення його пресвітером, - Березія Терена Андрійовича. Призначили також допомагаючи ми йому в духовній роботі, - Тимчак Полікарп Назарович, Папроцький Іван Гнатович, Симеляк Андрій, диригентом – Юхимчук Володимир Харитонович.

            Господь рясно благословив на духовній ниві, на якій виростали  все нові плоди, для слави Господові.

            У 1970 році було призначено і звершено рукопокладення на пресвітера церкви Березія Т. А, що звершувалось по слові Божому братами: - Вознюк Д. Л. – старший пресвітер по Тернопільській області, Гнида С. – заступник старшого пресвітера по Україні. З великою радістю віруючі прославляли Бога за  Його присутність у Дусі Святім.

            Старенький брат Березій Т. А. не зважаючи на свій похилий вік, не складаючи рук на ділі Божім, в гарячій молитві висловлював бажання до останніх днів служити для слави Творця. Усі віруючі також гаряче молилися і просили Божого благословення, мудро, смиренно, в простоті і Силі Духа Святого працювати в Його святім винограднику.

           Проходячи життєвим шляхом, на якому приходилось зустрічати все: радість  і горе, - висоту і пониження, успіхи і невдачі, завжди діти Божі чули слова Вседержителя сказані через пророка Єремію: „Бо тільки Я знаю наміри, які маю про вас, говорить Господь. Наміри на добро, а не на зло, щоби дати вам будучність і надію”. Єремії 29: 11-14.

            А надалі чуємо слова пророка Азарії: „Але ви укріпіться, і хай не ослабнуть ваші руки, тому що є плата за діла ваші”. 2Цар. 15:7.

            Апостол Павло пише: „Тим же браття моє любе бувайте тверді, стійкі, надто збагачуючись у ділі Господньому, завжди знаючи, що праця ваша не марна перед Господом”. 1Кор. 15: 58.

            „Пам’ятай всю дорогу котрою вів тебе Господь”. Повт. Закону 8: 2.

 

20 липня 1973 року зібралось багато гостей щоби разом ділити радощі у відзначенні п’ятдесятиріччя євангельського благовістя у нашім селі.

10 година ранку. Розпочинається богослужіння. Домівка переповнена, ще більше людей на подвір’ю, перед молитвою хор співає „Господь пребудь ты с нами”. Пресвітер брат Березій Т. А. служить словом: „Сьогодні минуло 50 років де Бог послав своїх вісників, як у нас посіяли слово Боже, і воно до нині зробило велику роботу. Багато між нами нема уже тих які були першими початківцями руху Євангельського, вони вже спочивають від своїх трудів. Читає місце з слова Божого – 1Царів 7: 8-12. Ми будемо вдячні Господові за то, що Він чудно нас благословляв на пройденій нами дорозі, і попросимо Його благословення на це богослужіння, щоби сам Господь був між нами першим гостем, якого ми всі бажаємо”. Запрошення до молитви, після молитви хор співає псалом „О предвічний цар Єгова”.

Після псалма подається інформація про Євангельський рух у нашому селі, а потім хор співає „Чи зможе хто на цьому світі”.

 

Надається привітальне слова брату Папроцькому Федору і його дружині Надії.

            Дальше цитується мовою оригіналу (російською), віршом.

Приветствуем любовью Бога, всех наших дорогих друзей, да смолкнет в этот час тревога, в сердцах измученных людей.

Наш праздник посвящен всецело

Любви Небесного Отца

Хотим мы чтоб предались Богу

все утомленные сердца.

 

Тому, кто спас нас смертью крестной,

чья кровь пролилась ради нас

Кто вход открыл страны небесной ,

поем хвалу мы в этот час.

 

Поем мы песнь благодаренья,

усталый друг ты ей внемли

Провозглашаем весть спасенья,

заблудшим странникам земли.

 

Господь излил благословенье,

на все труды Его детей,

И многим дал здесь возрожденье,

и к пастве приобщил своей.

 

В неверных умственных блужданьях,

в пустынные зашли места

и истомился в скитаньях,

ходя без Господа Христа.

 

До Божьих пажитей прекрасных,

их путь тяжелый был далек

но Бог призвавши их несчастных

к Себе любовью привлек .

 

Не описать того словами

и в звуках вам не передать

что сотворил Господь с сердцами,

излил святую благодать.

 

Хор ангелов соединенный

всегда торжествовал в хвале,

когда Христом приобретенный

спасался грешник на земле.

 

Здесь много есть таких спасенных,

голгофским жертвенным крестом

Им навеки обретенных,

для жизни новой со Христом.

 

Приветствуем любовью Бога,

друзья любимые всех вас

в сердцах угаснет пусть тревога,

Спаситель с нами в этот час.

 

Готов излить благословенье

в преизобильной мере Он!

готов услышать Он моленье,

приди! и будешь Им спасен!

 Хор проспівав „Пригадаймо, браття-сестри, ті далекії часи”. Слово надали брату Ковалю Д., пресвітеру церкви с. Кобилі.

            „Я радуюсь, що можу насолоджуватись разом з вами благодаттю Божою. Я пригадую минулі часи, 50 років назад. Будучи ще хлопцем, приходив в це село і разом з дітьми Божими прославляли Його святе Ім’я. Читає псалом 20. Господь нехай вислухає тебе. І справді; можна сказати, що Господь слухав молитви своїх дітей і слухає нині. Він проводив свою церкву, і проводить до того дня, коли прийде вдруге, щоби взяти її до себе”.

 Ділиться Словом Божим брат із с. Грибова Ярмолюк М., читає з Повторення закону 8 голова.

Ми радуємося, що Христос сказав: „Оце я з вами до кінця віку”. Були колись часи, де наші брати, які трудилися на ниві Божій, ходили пішки, все було, снігові бурі, дощ, побої, але любов  до Господа перемагала. А тим більше сьогодні є можливість їхати любим транспортом, аби тільки було бажання.

Слово надається Петру Кала тюку, який проповідує з Євангелії від Луки 15: 3., хор співає „не знаю чому Бог мені”. Ділиться словом Божим брат Генсеровський із Збаража, читає місце із послання до Ефесян 2: 18. Він говорить: „Я пригадую як 50 років назад в цій місцевості почалось благовістя Євангелії, цей час пролетів, як одна думка, але як згадати, то в цей час багато чого було пережито. Я пригадую, був час коли нас розлучав кордон, було важко відвідати один одного, але ми були завжди з’єднані в Дусі Святім. Але слава Господу, це було недовго, ми сьогодні маємо можливість бути разом, насолоджуватись благодаттю Божою. Ми віримо, що настане час, коли будемо разом усі в Царстві Божім зі всіма святими, і ніщо нас уже не буде томити, там буде вічний спокій, а розлуки і сліз не буде ніколи. Допоміг би нам Господь бути Йому вірним, і бути удостоєним увійти в Його Царство.

 З привітальним словом виступив брат Шегера Мирон, пресвітер церкви с. Очеретне. Цей брат із числа тих, які перші принесли Євангельську вістку в наше село.

„Сьогодні я згадую мої молоді літа, коли мене Господь покликав із царства тьми, до світла правди Божої, і як серце горіло любов’ю Божою, щоб і другим людям сказати про спасіння, яке Бог хоче дати усім людям.

            Я не міг бути байдужим до цього важливого діла, я мав велику радість, що пізнав Господа, і хотів, щоб і другі люди мали таку радість в Господі. Це було на початку 20-х років. Приїхав один брат з Волині, другий із Кавказу, і так почали читати Біблію, свідкувати про любов Божу до грішного людства. Розносили вістку святої Євангелії по селах і хуторах, і також відвідали і це село, де зерно святої науки впало на добрий грунт і принесло багато плоду. Моє серце сьогодні радіє, що я можу бачити це велике чудо, яке зробив Господь у вашім селі, що праця наша не була марною, за що слава Господу!

            Хор співає „О як любо йти з Ісусом”. Було ще багато гостей, які могли би свідкувати про любов Ісуса Христа, ділитися Словом Божим, але в обстановці яка склалася не було можливості того робити. В числі гостей був брат Горошко Григорій, який немало потрудився в нашій громаді, для слави Божої, а нам на радість і збудування нашого духовного життя.

            На закінчення брат старший пресвітер Вознюк Дмитро звернувся з привітальним словом до зібраних: „Я сердечно вас вітаю і хай Господь рясно вас благословить в Його святій праці. За основу читав слово; 2 Сам. 23: 13-17.

            При закінченні богослужіння брат Вознюк закликав до молитви, подякувати Господові за Його безмежну любов до нас і батьківське піклування. За то, що ще відкриті двері спасіння і кличе грішників до покаяння, до Царства Божого, де і в цьому році поповнили ряди Церкви Божої 6 душ, і ще є які мають бажання бути в числі народу Божого у вашій громаді.

            В гарячій молитві, дякуючи Творцеві за пройдений шлях 50 років, за слово життя, яке Він дав зрозуміти, і за спасіння від вічної загибелі, за повний спокій в якому ми живемо, за всі достатки, якими нас наділяє, і також благаючи надалі щоби Його батьківська рука вела по цій дорозі на яку покликав. Щоб Його благословення, як роса Єрмонська спочила на своїм наслідді, щоби ця роса  благословення зливалась на наше село, на наш рідний край, і на керівників нашої країни, щоб їм мудро керувати країною, шукати миру і побиватись за ним. Після молитви вітали один одного вітанням за руку і святим цілуванням в братській любові. Усіх гостей запрошено до столів, де наші сестри приготовили гостину, щоби підкріпити тіла для дальшої подорожі по домах.

На протязі усього того дня відчувалося благословення Господнє, за що ЙОМУ СЛАВА!

 

ПРИМІТКА.

На 1973 рік громада ЄХБ с. Башуки налічує 147 членів, із них відвідують із Нового Олексинця, із Старого Олексинця, із Хомів-Гніздично. На протязі 1972 року прийняли хрещення 10 душ в с. Розтоки. В цьому 1973, - 6 душ в с. Башуки. Зібрання часто бувають великими, особливо у свята, при спомині смерті Господа нашого Ісуса Христа. На жаль тісне приміщення не вміщаються всі, через те частина людей буває на вулиці.

            В слові благовістя беруть участь брати із Н. Олексинця: Симелян А. , Кузик П. , із Хомів Коцюба В., та місцеві брати: Лотоцький Андрій, Папроцький Іван, Тимчак Полік., Тимчак Терен, і пресвітер Березій Терен, регентом – Юхимчук Володимир.

 

1974-1976 роки

            Вічні і незмінні обітниці Божі завжди виконуються, бо Він сказав: „Я пильную свого слова. щоб воно справдилось. Єремії 1 розділ. І ні одна зброя не буде успішною проти тебе. говорить Господь”. Ісая 54: 17, І хто доторкається вас, торкається зіниці ока Мого. Захар. 2: 7

            Так воно і сталось: „На ложах своїх не могли заснути, щоб щось придумати проти вибраних Його дітей”. Пс. 35: 5. Але сталося за словом псалмопівця Давида: „Бодай зодяглися в наругу, та в сором, хто прагне для мене лихого, а я буду постійно надіятися і славу Твою над усе помножу”. Пс. 108: 29, 30. Господь так і робить, те що ворогові вдалося зруйнувати, мов ліс під час бурелому, Він піднімає з руїн і помножує, продовжує свою роботу – будує Церкву Свою.

            Всі бур’яни, які були посіяні ворогом, при Божій допомозі очищені. Вістка Євангелії не перестає звучати, і Господь дальше пробуджує грішні серця до покаяння.

            З кожним роком збільшується сім’я дітей Божих, одні відходили в вічний відпочинок (як в 1971році, 19. 12, проживши до глибокої старості, проповідник, а також і пресвітер церкви Гусак Максим Іванович, який любив діло Боже і Він давав йому дар свідоцтва Слова, що усім кого зустрічав, говорив про Господа і необхідність покаяння). Хоч земний шлях його був нелегким, і до того ще в похилих літах знаходився в неволі за слово Боже. Але Господь приготував кращі небесні оселі, тим, які тут на землі служать Йому незмінно.

            Вибув також і Тимчак Терен Назарович із своєю сім’єю в м. Одесу, який також з молодих літ служив Господу і словом і ділом. Довший час був пресвітером, і багато трудився наприкінці 30-х років при будівництві молитовного дому. Після війни знов був пресвітером і в 1962 році відбував покарання в в’язниці за діло Боже, але Бог і в ті часи охороняв і привів знов до своєї родини, де як було згадано, переселився в 197..році в Одесу. Вибули також в Одесу і Василь, Степка, Маринка Штагрини, які також були активні члени церкви, служили співом і ділом. На їх місце приходило нове поповнення зі світу, чудно Господь робив. Починаючиз 70-и років, Господь почав проливати дощ благословення, як каже цар Давид в Пс. 72: 6 „Він зійде, як дощ на покіс, немов краплі, що зрошують землю”! І дійсно, щасливі ті люди: „Блаженна людина, що в Тобі має силу свою, блаженні, що в їхньому серці дороги до Тебе, ті що через долину Плачу переходять, чинять її джерелом, - і дощ ранній дає благословення! Пс. 83: 6-8.

            Ті душі, які в свій час міцно трималися своєї віри, переданої батьками, Дух Святий торкнувся їхнього серця, і вони зрозуміли що не своєю праведністю чоловік оправдується, але праведністю котра приходить через віру в Христа від Бога. Фил. 3: 9. Павло каже: Рим. 5: Оправдавшись вірою, маємо мир з Богом. Віра приходить не в спадщину, від батьків, а через слухання Слова Божого. І рівно ж спасіння приходить через віру. Еф 2: 8. Ось ті брати і сестри, які вступили в заповіт з Богом через покаяння і прийнявши водне хрещення по слову Божім: Тимчак Марія і її онуки, Василевська Лікора всім домом своїм, Василевська Василина із своєю дочкою Євгенкою і онукою, а потім і зять Федір П, Котович Єлизавета, яка несла тяжкий хрест, але перемогла, Капелян Марія і Андрій, Дець Володимир всім домом, Василевські Микола і Олександра, Василовська Анна і Михайло, Дмитрук Михайло і Анна, а також багато молоді в яких віруючі батьки. На протязі 70-х років відбувалось водне хрещення по 10-15 душ, а то і більше.

            Водне хрещення проводилося в різних місцях, так як на території нашого села немає відповідного місця, то проводилося з іншими громадами, як в Розтоках, Очеретне та ін.

            До теперішнього часу в служінні Словом Божим були проповідники – Лотоцький Андрій, Папроцький Іван, Тимчак Полікан, Кузик Петро і Рудка Степан, але не було рукопокладених братів на дияконське служіння, що було не під силу старенькому Березію Т, тому виникла потреба, щоб рукопокласти на служіння дияконів, які були намічені і пройшли випробувальний термін. Це такі брати: Лотоцький А. П. і Папроцький І. Г. І ось 1 серпня 1976 р. Був назначений день, де зібралось багато присутніх на богослужінні. Акт рукопокладення звершали; старший пресвітер по Тернопільській області Вознюк Д. Л. і член пресвітерської обласної ради Далека Ф. С.

 

1977 – 1982

Оскільки громада росла числом, то в тому приміщенні орендованім у (Лотоцької) Гладиш Євки дальше було неможливо було проводити зібрання з причини тісноти. Почали звертатися до влади, як районної, обласної, республіканської і всесоюзної з клопотанням про повернення нам молитовного будинку, який власними руками і коштами збудували, але в 1962 році був ліквідований і переданий під медпункт.

Влада не задовольнила нашого клопотання, пізніше клопоталися про те щоб збудувати новий дім, але також владою було відмовлено. Дозволено було купити, або взяти в когось в оренду. Ми були змушені піти на пропозицію про оренду. В травні 1978 році Господь розположив серце сестри Василевської Василини і її дітей, які відпустили свою стару хату під молитовний будинок, прийшлося провести відповідний ремонт, площею з 30 квадратних метри на 42. І вже 21 травня 1978 року провели перше зібрання. Був гарний недільний день де зібралося багато гостей, а також нас відвідав старенький брат бандурист, який грав на бандурі і гарно співав.

            Чудово Господь благословив служіння, де була переповнена домівка слухачами. За їх співчуття, хай Бог щедро винагородить. Кожний прожитий рік проводили з подякою, дякуючи Господу за Його благословення, просили в молитві, щоб Він благословив рік який настає. Це була велика урочистість як для молоді так і для старших братів і сестер.

Багато голосилось Слова Божого, чудові декламації, промови молоді і з настанням 12-ї години, на колінах зустрічали Новий Рік, опісля усі брали участь в вечері любові, знову і знову слухали багато новорічних побажань і чудових пісень, які виконували молоді брати і сестри.

            Листопад 1979 року приніс для нашої громади смуток. На 82 році життя помер пресвітер церкви Березій Т.

НЕКРОЛОГ.

З дня на день, літом 1979 року, опадаючі сили давали знати, що вже скоро прийдеться залишити земний шлях, несучи покладений обов’язок Господом працювати в Його винограднику пресвітером церкви. Брат Березій хотів бути вільним і душею і сумлінням. Однієї неділі після зібрання сказав: „Дорогі брати і сестри, випало на мою долю послужити Господу і церкві в моїх старих літах з 1964 по цей час. Я дуже вдячний Господу, що Він благословляв мою працю, і я бачив Його милість над собою. Я вдячний Йому за то, що маю кого залишити після мене в Його святім ділі. Хай вас Бог благословить, а тепер я вже не можу регулярно відвідувати богослужіння, і надіюсь, що скоро я вас залишу, тому хочу до вас звернутися словами пророка Самуїла: „Ось я! Свідкуйте проти мене перед Господом та перед Його помазанцем: чийого вола я взяв, чи осла чийого взяв я? А кого я гнобив, кому чинив насильство? І з чиєї руки взяв я підкупа, і відвернув свої очі від нього? І все це я поверну вам”. 1Сам. 12: 3.

            Ці слова зворушили до сліз присутніх, і всі з братською подякою відізвались в адрес брата, не маючи на нього ніякої образи, а з взаємністю, як до наставника, який вболіває за діло Боже погодились вознести гарячі молитви за брата, щоби Господь продовжив, ще дні його життя і піддержав в тілесних силах.

            Після того брат відвідував богослужіння, але участі в проповіді не брав. Духовну працю виконували диякони. Брат Лотоцький А. і брат Папроцький І. Г. Невдовзі після цього, в один день брат почув сильний удар, йому майже паралізувало один бік, лише збереглася свідомість. Він направив свій погляд до висот, де є його Лікар, і в той час він відчув полегшення. Пізніше осінню, ще кілька разів були приступи, і тоді брат звернувся в молитві такими словами: „Господи! Дякую Тобі, що Ти дав мені пройти цей довгий життєвий шлях, із нього 50 років служу Тобі, і я знаю, що прийшов мій уже кінець, але продовжи ще дні мої, щоб я міг побачити як мої дочки закінчили усі роботи , як у полі так і на городі, і тоді я готовий іти до Тебе”. І Господь зробив по його проханні.

            Церква завжди приносила перед Господом в молитвах, і на початку листопада брату стало покращуватися здоров’я. 11 листопада відвідали його брати і сестри, де він забажав бути учасником Вечері Господньої, за що були усі вдячні Богу, що дав змогу бути разом. 13 листопада в 6 годин ранку у вівторок брат почув знову удар, почало крутити у вусі і боліти голова, він розбудив, і сказав, щоб вони вставали бо буде помирати. „О тепер то уже підкосила, і наостанку ще сказав: „О смерть, смерть, смерть! і більше не було слів. Увечері поприходили брати і сестри і застали його вже без свідомості, тільки тяжке дихання і хропіння, де було видно холодну руку смерті. Брат Лотоцький прочитав слово, схилили коліна і молились, щоби Господь утішив скорботні серця дочок, а дорогому брату послав спокійно увійти в небесні оселі. І в час молитви хворий два рази кашлянув  і упокоївся. Брати Дмитрук М. і Юхимчук М. послужили ділом, впорядкували тіло, це було о 10 годині вечора.

            В середу був траурний вечір, було служіння. Словом служили: Грузецький К., Кузик П., Лотоцький і Папроцький. Похорони відбулися в четвер 15.11.1979 р. о 12 годині дня. На похорони прибув брат пресвітера , щоб віддати останню шану померлому трудівникові на ниві Господній. Була гарна погода, прибули також старший пресвітер по області Вознюк Д., пресвітер церкви с. Очеретне Шегера М., член пресвітерської ради Березій Микола із села Озерянка, Москалюк Давид і багато інших братів і сестер.

            На цвинтарі взяли участь в слові Божім Папроцький І. Г., Березій Микола і Вознюк Дмитро. Після закінчення похорону усі пішли на обід по запрошенню родини, і там також проповідувалося слово Боже.

            В подальшому обов’язки лягли на рукопокладених дияконів; Лотоцького А. та Папроцького І. У 1980 році, 14 вересня на пресвітерське служіння церква обрала Папроцького І. Це робилося в присутності обласного пресвітера Вознюка Д. У 1982 році, 18 березня було звершено рукопокладення на пресвітерське служіння Папроцького І., а також рукопоклали братів Кузя Петра і Котовича Івана на дияконське служіння. Рукопокладення звершали брати; Вознюк Д., Черненко Г., Далека Ф. і Березій М. Т. Вислухавши слова наставляння із Біблії, рукопокладені брати звершили молитви, щоби Господь послав їм мудрість і силу виконувати достойно покладені на них обов’язки. Вищезгадані брати добросовісно працюють для слави Божої в мирі і любові.

            В 1973 році ми проводили 50-річний ювілей нашої церкви в Башуках і ось за тих десять років отримали багато благословень з Неба. Відчували присутність Божу в наших богослужіннях, Господь торкався Духом Святим до людських сердець. За той період вступили в заповіт з Господом, через святе по вірі водне хрещення, більше як 80 душ.

            Особливо благословенні Богом були роки: 1973 – охрестилося 10 душ, 1977 році – 16 душ, у 1980 – 16, вернулися із відпавших 4 душі, у 1981 році було 7 шлюбів.

            Але були також і розлуки, за цей період відійшло у вічність 27 душ. Із них, як було згадано – Березій Терен, пресвітер, Мартинюк Андрій, - голова церковної ради, який також багато попрацював і послужив для діла Божого, завжди був чуйний до усякого діла.

            Нині нам дана можливість згадати наш пройдений Євангельський шлях, кому 60 років, 40, 20, 10, а кого Господь щойно поставив на цю дорогу, нести це світло блукаючим в темряві гріха, бути сіллю християнського життя. Сіль – є сила Духа Святого, в якій ми повинні перебувати. Шкода сьогодні дивитись на нинішнє християнство, яке втратило ту силу, і стало як вивітрена сіль і викинена під ноги.

            Але світло Христове пробивається із темряви то тут, то там в цих останніх віках, і людям нині незрозуміло що ж то за віра, тільки тепер з’явилась, але недивно, бо вони в темряві, а до світла не йдуть, (світло – слово Боже) і не можуть зрозуміти, що то наука Ісуса Христа і його послідовників апостолів, яким Він доручив це діло. „...і щоб у Ймення Його проповідувалось покаяння, і прощення гріхів між народів усіх, від Єрусалиму почавши. А ви свідки того”. Луки 12: 47, 48. Ісус сказав також: „... Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте! Хто увірує й охреститься, - буде спасенний, а хто не ввірує – засуджений буде. А тих, хто ввірує, супроводити будуть ознаки такі: у Ім’я Моє демонів будуть вигонити, говоритимуть мовами новими, братимуть змій; а коли смертодійне що вип’ють, - не буде їм шкодити; кластимуть руки на хворих, - і добре їм буде!” Господь же  Ісус , по розмові із ними, вознісся на небо, - і сів по Божій правиці. І пішли вони, і скрізь проповідували. А Господь помагав їм, і стверджував слово ознаками,  що його супроводили. Амінь.” Марка 16: 15- 20.

            На 1.01.1981 рік наша церква зросла числом до 213 осіб, але оскільки була необхідність поповнити євангельську громаду с. Кобилля, то із нашої громади перейшло 42 члени які проживають в с. Хоми Гніздицькі, так як їм відстань однакова, як до Башуків, так і до Кобиллі. Хай Бог їх там благословить.

Пам’ятним лишиться 1981 рік, де при помочі Божій організовано хор, який був довгими роками не діючий, але так як в тому була потреба і Господь допоміг відродити під керівництвом диригента Юхимчука В.Х., з допомогою Івана Олександровича і Лариси з Тернополя, хоч хористи уже пожилі, а молоді мало, та слава Богу, ми придбали музикальний інструмент – фісгармонію, що багато допомагає у співі. Хай Бог благословить їх працю в служінні для церкви і Його слави. На нинішній день між нами є одиниці тих, які можуть згадати той довгий пройдений шлях, вони знають, які то були для них дорогі часи, почувши вперше ту чисту Божественну науку і серце взагалі було другим, щоб сказати про Божу любов, і спасіння грішних душ. Ось між нами брати і сестри як Папроцька Ліда, Тимчак Февронія, Лотоцький Полікарп, Тимчак Терен, є ще старенькі брати, як Павлусик Корній, Котович Антон , Юхимчук Харитон і його дружина Феодора, які проживають в інших областях; Херсонській, Кіровоградській, Одеській. Багато уже закінчили свій шлях, а їх місце зайняли ось другі, яких також Господь покликав на Євангельську дорогу.

            На даний час в Церкві, слава Богу, панує мир і єдність. Служителі церкви, які проповідують слово Боже; Папроцький, Лотоцький Андрій, Кузик Петро, Тимчак Полікарп і Котович Іван. Залучаються також до проповіді і молоді брати, в церкві є чотири рукопокладені брати. На даний час в церкві налічується172 члени, із них із с. Старий Олексинець – 20 душ, Новий Олексинець – 36 душ, Горанки і Заложці – 3 душі. Завжди ми вдячні Господу, що Він до того часу благословляє і нашу молодь, яка пізнала свого Господа і славить Його як особистого Спасителя, який береже їх від усіх світських пожадливостей.

            Ми є раді, що вони даровані нам Господом, як дальша естафета, яка буде нести Євангельську звістку людям, які гинуть.

            Але до цього часу нам Господь поміг!

 

1983 рік

Привітання до 60-и ліття церкви: - виступив Іван Олександрович.

 

Шістдесят літ, як ми родились, шістдесят – як ми хрестились,

Шістдесят – як ми любимось, шістдесят – як ми молимось!

Шістдесят – як Боже слово сіємо! Шістдесят – як ми співаємо!

Шістдесят - як на колінах! Шістдесят – як Бога знаємо!

 

То хіба це не мужність, хіба це не подвиг святий,

Хіба не любов до Христа, віщали весь час, наші уста!

                                   Своїми думами, ділами, ми були з Христом завжди,

                                   Він ішов рядом з нами, хоронив від зла, біди.

То ж хвала Йому за те, що спасіння в Нім знайшли,

Що нам дав життя святе, з Ним до цього дня дійшли.

 

                        Цвіте наше братство, цвіте в нашім краї

                        Свої ювілеї святкує, справляє

                        І ми всіх вітаємо в цім домі,

                        брати наші, сестри, і рідні й знайомі.

Нам добре живеться, чому нарікати?

Між вільними-вільні, в єдиній родині

Збиратись на свято, як зібрані нині

Згадайте минуле – батьків наших долю,

 коли за Ісуса вели їх в неволю.

Коли не було їм ні прав ні визнання,
Докори, насмішки, та різні знущання

Згадаймо давнину – перших християн

Що в хащах зла несли Христову віру,

Служили Богу в катакомбах,

Їх роздирали хижі звірі.

                                               Тепер наше братство – Євангельське плем’я

                                               Зросло, охопило навколо всю землю.

                                               Так будемо цінити ту ласку Господню,

                                               Яку проявляє до нас Він сьогодні,

                                               І будемо вірні, а Він не оставить

                                               В час вічності більше – і більше прославить

                                                                                                          16.10.1983.

 

 

16 жовтня. Сей день дарував нам Господь! В цей день ми принесемо подяку Творцеві, за то, що нині можемо мати таку урочистість, відзначаючи 60 років існування нашої церкви в с. Башуки, а також святкуємо день подяки – день жнив. Тому ми сьогодні раді вітати між нами дорогих гостей, які відвідали нас. Це ветерани Євангельського руху в наших околицях, як і в нашому селі. Це брати Шегера Мирон – пресвітер церкви с. Очеретне, Березій М. пресвітер церкви с. Озерян, Коваль Д. пресвітер церкви с. Кобилля, Генсіровський Ш. пресвітер церкви м. Збараж, Фендич Григорій, пресвітер церкви с. Розтоки, старший пресвітер області Черненко Григорій і багато інших гостей.

            Будемо молитися, щоби Господь спільно нас благословив в тому служінні. Хор співає молитовний псалом „Отец, услышь нас”. Брат Лотоцький А. читає слово 1Царів 7:12, а також вітає із святом жнив, святом подяки Господу за Його щедрі дари, за гарне літо, тепле сонце, рясні дощі які Бог посилав вчасно. В цей святковий день, ми згадуємо з вдячністю нелегку працю хлібороба, який заради дорогоцінного плоду від землі – „має довготерпіння”. Якова 5: 17. Відзначаючи свято жнив, ми щиро дякуємо Богові за мирне небо, за вклад миротворців в справу миру. Ми славимо Господа, що ми спокійно живемо в нашій країні, де вільно проповідується Слово Боже усім спрагненим душам.

            За то, що багато в нашій країні прийшли до Христа, вступили в заповіт з Ним через водне святе хрещення по вірі, а також за нові молитовні дома, які придбали діти Божі. В цей день дивлячись на різноманітність плодів землі, ця яскрава, хоч і не сказана словами проповідь, яка звіщає про стійкість Божого закону сівби і жнив – що посіє чоловік то і пожне. Цей закон закликає нас до сівби благословенних зерен добра, любові, і милосердя, бо в тому мають потребу люди.

            Ми повинні пам’ятати, що кожний християнин – це сіяч, і хай допоможе нам Господь сіяти в дусі – і пожинати життя вічне.

Діти Божі моляться, хор співає псалом „Благодарность”. Після молитви молодь розказувала вірші і невеличкі сценки, присвячені темі дня.

            Вірш „Минуло любе літо” – розказала Борисова Лариса

 

Проминуло любе літо, почорніли скрізь поля

В 1983 році віддала свій плід земля.

Цілорічну людську працю, наш Господь благословив

І ми радісно святкуємо, цьогорічне свято жнив

                                              

Бог оглянув оком ласки, в цьому році на наш край,

І пливуть слова подяки за цей гарний урожай.

Давня Божа обітниця щодо сіяння та жнив

Відбулася в цьому році, так як Бог постановив.

 

Люди сіяли, садили, все це дощик поливав,

Таким чином ми зростили, Бог погоду гарну дав.

В цій нагоді ми сьогодні, перед Богом стоїмо

За дари оці Господні, Йому дяку віддамо.

 

Та не скрізь радіють люди, над цим кожен розважай

Бо є чутки, що не всюди був такий як в нас врожай.

Так говорячи між нами, не дай Боже того нам,

Були посухи місцями, тепер горе одне там.

 

Знов місцями страшні зливи, поблизу великих гір

Усі знищили посіви, що ж він вдіє чоловік.

Не поможе тут наука, як карає вже Господь,

Все приречене на муки, і худоба і народ.

 

В цей день люди богобійно, щиро дякують Тому

Хто лиха ці стихійні не пустив в нашу страну.

Поділився словом Божим брат Фендич із села Розтоки; Євангелія від Івана 7:27

Де звернув увагу на благословенний Богом час для нас і наших дітей, який ми маємо. Бо тут старші люди знають ті страшні лихоліття, де на наших полях сіявся метал, - бомби, снаряди і кулі, де від того „посіву” пожинали сльози, кров, смерть, ставали сиротами, вдовами і каліками.

            Тепер, дякувати Творцеві, цього немає, і нам потрібно молитися, щоби мир запанував на землі, і Його охорона надалі була над нашою країною.

Брат Шимко прочитав 12 розділ з книги Буття, про послух Авраама, перед Богом, а також повеління Боже про жнива – Повторення Закону 16: 10

Брат Коваль Д. прочитав слово Боже з книги пророка Ісаї 55: 11 „...так і слово Моє, що виходить із Уст Моїх, порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав”. Брат сказав, що цей день для нього є дорогий, бо згадав минулі 60 років, те слово запало і в його серце, і проросло в вірі, де з допомогою Божою він живе і працює у Його винограднику.

            Брат Ільчишин Микола, прочитавши з книги пророка Ісаї 28: 23-29 про те як Бог посилає мудрість здобувати на землі хліб. Цей молодий ще брат, свідкує, що Господня порада є дійсно чудовою як для старих так і для молодих, що усім нам Господь дає нині радіти, і говорити про Його велич.

Брат Шегера М. прочитав слово з послання до Євреїв 13: 7,8 „Спогадуйте наставників ваших, що свідчили вам Слово Боже і дивлячись на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру.” Дорогі брати і сестри, згадуючи ті давні часи, як Бог завітав в наші околиці Словом Своїм, яка то була радість, коли те світло Євангелії засіяло серед віковічної темряви, стало доступне до кожного на його рідній мові, і хотілося усім розказати про Божу любов. В нас у Старому Олексинці і Очеретному раніше проникла Євангельська вістка і ось 22 квітня1923 року ми мали можливість відвідати ваше село, де були бажаючі правди Божої, які прийняли те живе Слово у свої серця і Дух Святий поливав росою благодаті там де воно зросло і ми бачимо на нинішній день скільки воно дало плоду. Те діло починали зі сльозами, але цей посів приніс багато плоду, слава Господу за це, а тому і надалі не треба залишати цієї праці, бо багато людей в нинішні дні ходять в темряві, та гинуть в гріхах.

            Брат Тимчак Т. читає слово з Євангелії від Матвія 6: 26 . „Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них?”. Звертаючи увагу на останні слова того змісту, ми бачимо, що Господь так дорого цінить людину. І коли я згадаю, як і мене Господь покликав ще молодого, коли я не знаходив задоволення в цьому житті, і думав, для чого людина живе в цьому світі, але коли Слово Боже відкрило ціль життя на землі, то я дякую моєму Богові, що я знаю в кого увірував, і для чого я живу. Тепер я знаю, які ми є дорогі в очах Господніх. і тепер кожний з нас знає як Господь його шукав і де знайшов і в який час. Я вдячний Господу, що можу ще бути з вами, що ви є також мені дорогі і любі, і що можу згадувати цю довгу дорогу, йдучи за Господом через перешкоди – через степи і поля, через ліси і через рівнини я йду додому друзі.

            Брат Березій Микола прочитав слово із Євангелії від Матвія 7: 24. „Отож, кожен, хто слухає цих Моїх слів і виконує їх, подібний до чоловіка розумного, що свій дім збудував на камені”. Мої дитячі роки не раз я проводив в тих місцях, де мій Пастир також привів в своє стадо, мені милі ті місця де я молоді літа проводив для слави Бога. Я дякую моєму Богові, що Він мені допоміг збудувати мій дім на камені, яким є сам Ісус Христос, Божий Син.

Хор співає Ювілейну пісню в супроводі музики і соло співає Іван Олександрович Борісов.

            Брат Папроцький І. прочитав слово із Псалма 6: 103. Про великі благословення Божі, які пережила наша церква за цей період 60-и років. З того часу, як в Башуках засвітився перший світильник, дали перші сходи Благословенне Зерно Божого Слова. Тяжко було першим засновникам церкви прокладати нову стежину, вірити і жити по вченню Євангелії, але все, що робив Господь через простих людей, подолано усі перешкоди. Світло віри і правди запалене колись Господом світить і сьогодні. Маючи це божественне світло, треба підтримувати у вірі одних, і запалювати серця інших. Скажемо, Господи! прийми подяку за все минуле, і благослови спадщину Твою на майбутнє, і приготуй нових відданих Тобі служителів для церкви. Прославмо Того, хто створив Свою Церкву і веде її до вічності.

Вислухали інформацію про історію народження церкви і як вона служила своєму Господу на протязі шістдесяти років.

            На закінчення брат Черненко Григорій прочитав слово із Псалма 133 „Оце яке добре та гарне яке, - щоб жити братам однокупно”. Я радий, що Господь благословляє свій народ, де живуть брати та сестри в любові, бо нині диявол багато руйнує це дороге єдинство. Мені є дуже радісно і приємно, що я бачу братів із різних церков, можливо колись ми були з різними поглядами, а нині усі як одна сім’я славлять Бога, за що слава Йому, за Його пречисту кров, якою єднає нас в одну церкву. Він молив Свого Небесного Отця, щоби діти Божі були усі в єдності. І хай вас Бог надалі так веде в цій земній мандрівці, а коли Він прийде в славі небесній, щоб ви в цій любові і прославили Його зі всіма святими в Небесних Оселях. Закінчено молитвою, після якої хор виконав Апостольський Символ Віри. Опісля вітання один одного цілуванням Святим з благословенням Господнім розійшлися по домівках.

 

ПРОВОДИ СТАРОГО 1983, ЗУСТРІЧ НОВОГО 1984 РОКУ.

31грудня о 21.00 почали заповняти молитовну домівку діти Божі, щоб прославити Господа за минулий рік, за рясні благословення, як від землі, так і з неба. Зібралися, щоб однодушно подякувати Господу за мирний спокійний час, а також за те, що беріг нашу країну, і нашу місцевість від усякого горя, і стихійних лих.

            А найбільше дякувати за відкриті двері проповіді Євангелії, де може всякий грішник бути прощений і спасенний.

Брат Лотоцький Андрій розпочав читанням слова Божого, закликав до молитви, після того виступали брати один за одним, свідчили про любов Небесного Отця до своїх дітей. Молоді брати і сестри також брали участь в служінні, в декламаціях і віршах, хор також виконував гарні пісні, що все це служило для спільної будови християнського життя. В 11.40 ночі при закінченні служіння, Папроцький І. прочитав слово з книги Плач Єремії 3: 22,23 „Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя, - нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя”. В 11.55 стали на молитву і на колінах зустрінули Новий 1984 рік. З великим піднесенням принесли свої молитви, для благословення в наступаючому році, бо одному Господу відомо, що буде в цьому році. Церква вручила свою долю в Руки свого Бога. Після молитви вітали один одного з Новим Роком, після того була вечеря любові і розійшлися по домівках.

 

У 1984 році, дарованому Богом, був мирний і спокійний час! На протязі року, ми відчували благословляючу Божу руку, були Ним бережені, Він насичував нас щоденним хлібом. Зігрівав сонцем землю, посилав в свій час дощ, рясно поливаючи землю, а потім радіючи збирали плоди, які Бог зростив, за що Йому хвала! Крім земного хліба, Бог насичував нас хлібом Небесним, духовним. Ми завжди могли тішитися благодаттю Божою, посланою нам з неба на духовну ниву. І хоч невеликий мали урожай, але слава Богу, живе Слово впало на добрий сердечний грунт і зійшло. Сім душ покаялося і прийняли святе по вірі водне хрещення. Бог почув наші молитви, через довгий час вперше водне хрещення звершили у своєму селі в маленькій водоймі. В цей день відчувалася велика радість, і багато людей мали можливість бачити і чути співи Євангельських пісень і також слухати благовістя Євангелії. Ще для кожної людини продовжений час благодаті, і день спасіння. На хрещенні був присутній старший пресвітер по Тернопільській області брат Черненко Григорій, який служив словом наставляння для тих хто охрестився. Акт хрещення звершував місцевий пресвітер, після того усі повернулись у дім молитви і звершили спомин смерті Ісуса Христа, де вперше сім душ мали можливість з благоговінням брати участь в Тілі і Крові Господній.

            За цей період також закінчили свою земну дорогу три душі та й увійшли в вічний спочинок. Вони в свій час отримають нагороду за свою працю.

 

1985 Рік. Як і минулі роки, так і нинішній рік під благословенням Божим, ми відчували турботу над нами, Він наділяв нас усіма благами, як земними так і духовними. Добрий наш Господь, який любить усе своє твориво, наказує сонцю, щоб воно своїм теплом зогрівало віруючих в Бога і невіруючих, також наказує хмарам розсівати дощ на праведних і неправедних. Поки ще Його велика милість, але люди не можуть її збагнути, та й нехочуть.

            Вперті, горді і черстві серця, вибрали собі широку дорогу і ведуть своє життя як Проповідник сказав: Еклезіаста 11: 9 „...І ходи ти дорогами серця свого й видінням очей своїх, але знай, що за все це впровадить тебе Бог до суду!”

І ми бачимо в наш час виконується Писання; як написав апостол Павло до Тимофія про останні часи, які будуть жителі нашої планети, а саме, відхилять від правди та до байок нахиляться. 2 Тим. 4:4 „Вони слух свій від правди відвернуть та до байок нахиляться”. Бог справедливо говорив  через пророка Єремію: „Бо дві речі лихі Мій народ учинив: покинули Мене джерело живої води, щоб собі подовбати водозбори, водозбори поламані, що води не тримають” Єремії 2:13. О! Скільки нині людей різних деномінацій вирубують ці водозбори по своїх розуміннях, вибирають свої дороги, обминаючи ту дорогу, яка є дорога правда і життя. Христос сказав: „Увіходьте тісними воротами, бо простора дорога веде до погибелі і нею багато іде. Тісні ворота і вузька дорога, що веде до життя, і мало таких, що знаходять її”. Матвія 7: 13,14. Насправді так і є. Скільки ми бачимо людей по наших селах і містах, з них одиниці виявляють бажання стати на цю вузеньку дорогу, бо взнали, що вона веде до вічного життя, яке Бог Отець заповів через Свого Єдинородного Сина. Із того малого числа в цьому році сім душ примкнули до нашої церкви, через водне хрещення, яке відбулося в с. Розтоках в мальовничому куточку природи в лісі де було водоймище. Там, на лоні природи, вийшли переодягнені в білу одежу люди, числом 20 душ і направились в воду щоб відкрито сповідувати свою віру в Господа Ісуса Христа перед багатолюдним натовпом і всією природою. Ці двадцять душ із різних громад, засвідчили, що вмирають для гріха і воскресають до нового життя. Акт хрещення проводили такі пресвітери: брат Фендич Григорій і Папроцький Іван.

 

1986 рік

Христос сказав: „Не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас, і вас настановив, щоб ішли ви й приносили плід, і щоб плід ваш зостався, щоб дав вам Отець, чого тільки попросите в Імення Моє”. Євангелія від Івана 15:16. Але на жаль в цьому році не було наближених і ми остались без плоду. Наші серця сумували, бо ми не хочемо бути винними перед Богом за нашу погану працю. Про це ми в молитві сказали нашому Господу, а також просили, щоб нам дав сили для роботи, а також щоб ми були „сіллю і світлом”, щоб воно світило перед людьми, щоб вони бачили наші добрі діла та прославляли Отця нашого, що на небі. Матвія 5:13, 16.

            Наша церква в цьому році понесла велику втрату, але в небесах було поповнення.

23 листопада ми з братом Андрієм Полікарповичем, який ніс служіння в церкві заступником пресвітера, поїхали відвідати громаду села Лосятин, там мали святкове богослужіння Вечері Господньої. Після цього, 26 листопада попросили з Кобилії прибути на похорони брата Стародуба і брат Андрій без відмови сказав: „Ну то діло Боже, треба йти” і ми пішли з хати. Коло воріт почули голос жінки, сестри Василини, яка вийшла з хати. „Хай Бог вас благословить в дорозі і там де ви будете”, такі були її слова і ми пішли з тим благословенням.

            Через кілька днів, в суботу, знову нас повідомили, щоб ми на 10 годину прийшли в село Очеретне, на похорон однієї старенької сестри. Брат Андрій, маючи слабеньке здоров’я, з паличкою в руках, знову пішов, бо розумів що то є праця для Господа. Там буде можливість нести Благу вістку для живих. Всюди де він був, то там його зустрічали радісно і з теплотою, він був всюди бажаним. В суботу, після вечірнього зібрання сказав, що в неділю буде в Пальчинцях і відвідає своїх сватів, ми йому поручили передати від нас привіти і він поїхав. На вечірньому зібранні він був у своєму домі молитви. Не уявляв собі, що то вже остання його спільнота з братами і сестрами, що то остання його проповідь, яку так любили слухати і часто ті слова, які він любив читати з 22 псалма: „Господь Пастир мій”. Ніхто з нас не думав, що так раптово обірветься життя нашого пресвітера. У вівторок 2 грудня, я був в Тернополі на обласній пресвітерській нараді і біля першої години повідомили, що брат Андрій помер, а також доручили попросити присутніх на нараді прибути на похорон, який відбудеться 4 грудня. Для мене це було сильним потрясінням, бо він для мене був як рідний брат. Усі присутні в цей час встали на ноги і попросили Бога, щоб утішив сім’ю покійного, і також благословив день похоронів. Діждавшись до вечора ми з братом Степаном Рудкою і Папроцьким Федором приїхали на 10 годин в дім плачу. Похоронне служіння уже почалося, народу так було багато,  що неможливо було увійти в середину. Усі з жалем дивились на мертве тіло, яке лежало мов живе. Велика і несподівана скорбота охопила сім’ю, родину, а також і церкву, всі заливались сльозами. Не тільки рідні по тілу але і по духу і всім далеким, кому він був милим.

            Цей день брат не дожив до кінця, біля 10 години обірвалося його життя. Цей день застав несподівано „Блаженний слуга і вірний, ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, увійди до радощів пана свого”. Євангелія від Матвія 25:21. Один вечір і другий похорону Бог благословляв промовців, щоб засвідчити людям про любов Божу. Похорон було призначено на четвер об 11 годині. Почали збиратися, щоб відправити в останню дорогу. Почали прибувати служителі з інших громад, в хаті розпочалося похоронне служіння, читанням слова: Книга Йова 7: 7 „...моє око вже більш не побачить добра...” , опісля домовину винесли на подвір’я, і ще 7 проповідників один за одним говорили зі Слова Божого. Двір заповнений людьми, погода гарна, тепла, все Бог влаштував. В першій годині дня служителі і проповідники підняли домовину і понесли на кладовище. З усіх вулиць люди вливались в похід, насправді це був багатолюдний похорон. На цвинтарі було сказано три проповіді: Бровко Василь, пресвітер з с. Колодно, ще один брат з м. Кременець і закінчив Папроцький Федір. Люди з увагою слухали Слово Боже, бо ж воно живе і діюче.  

            Настав час розставання з тілом, його опустили в могилу, хор заспівав: „Чи зустрінемось з тобою” за тим тіло закрили землею згідно закону Божого, після того були запрошені на вечерю.

            Хочеться хоч коротко, але описати історію брата, який з ранніх літ присвятив своє життя Господу. Бог благословляв короткі але змістовні проповіді, які торкалися людських сердець. Дорога його була терниста, в 1941 році був на фронті, був в полоні, зазнав там багато горя. В 1944 році знову неволя на шість з половиною років в Сухобезводних лісах, але і там Господь зберігав  і повернув додому. Одружився, дочекався сім’ї і дальше працював на ниві Божій. В 1968 році знову випробування і поневіряння у в’язниці. Три з половиною роки за те, що служив словом Божим. Але і там рука Божа була з ним, щоб дати йому свободу дальше працювати для слави Божої, словом і ділом.

            Звершав вечерю Господню, звершував акт водного хрещення, молитви над новонародженими, помагав брату Березію Терену, який був уже старенький.

У 1976 році був рукопокладений обласним пресвітером Вознюком Дмитром на дияконське служіння, яке виконував щиро, до останньої хвилини свого життя!

 

1987 рік

Проводячи 1986 рік і зустрічаючи Новий 1987 із сльозами і жалю, що з нами не було брата Андрія, який уже знаходився в другім місці де час уже не вимірюється і не вичислюється.

            Також в цьому році напровесні відійшла молода сестра Вихованець Ніна, вона залишила двоє малих дітей і чоловіка. Не дивлячись на бездоріжжя, на похорон зійшлось дуже багато народу, ще такого багатолюдного похорону не було. Була можливість свідкувати із слова Божого, Що то є людина, звідки прийшла, для чого живе, і куди йде, і де вона буде? Але головне то, що Ніна вірила в слова Ісуса Христа „Віруючий в Сина Божого має життя вічне” вона вірила в Нього. І після її смерті чоловік Віктор разом із дітьми вирішив продовжувати йти тою дорогою, якою йшла Ніна.

            В цьому році Віктор вступив в заповіт з Господом. Така воля Божа!

Велика проблема нашої громади в приміщенні для відправлення богослужіння. Те приміщення, де ми зараз збираємось, є тісним і в аварійному стані. Неодноразово приходилось просити вищестояще начальство про повернення нашого молитовного будинку, або щоб дозволили будувати новий дім. Не один раз зверталися письмово і усно в район, область і в Москву їздили і скрізь була одна і та ж відповідь: „Не можемо”.

            Але на даний час клопотання районний виконком вніс рішення про повернення молитовного будинку, тоді коли побудується нове приміщення і перенесеться туди медпункт, але це нас не дуже потішає, бо невідомо коли це буде. Але віримо, що є двері милосердя і вони відкриються, тому що Бог знає наші труднощі і переживання.

            Хочеться радіти і через те, що в цьому році Господь поповнив ряди церкви, святе по вірі водне хрещення прийняли 10 душ. Акт водного хрещення знову звершували в с. Башуки. Вранці о десятій годині з молитовного дому всі направилися до водоймища, там зібралось багато сільських людей, щоб побачити і послухати. Отже було кому засвідчити слово Боже, яке було доступне для кожної людини. Особливо коли люди в білій одежі входили в воду, хор заспівав пісню „О дивний день, чудовий час, коли Спаситель в перший раз, зі мною в заповіт вступив, спокоєм серце наділив”, тоді багато людей були зворушені до сліз. Так, цей день для багатьох став пам’ятним, бо від того часу Дух Святий навідав деякі серця і працює над ними, бо деякі люди вже виявили бажання в майбутньому вступити в заповіт з Христом. Також Господь не залишив і відступника, який через 50 років зрозумів своє положення, прийшов в зібрання, визнав своє відступництво і просив зі сльозами прощення в церкви і Бога. Він забажав в подальшому бути членом церкви і церква з радістю виконала його бажання.

            Бог чує наші молитви про пробудження! За що слава Йому!

Також ми мали в цьому році 1-го листопада урочисте богослужіння – рукопокладення на дияконське служіння брата Василевського П.С., який пройшов випробувальний термін і виявився відповідним трудівником на ниві Божій, де служить словом і ділом. Наставляння давав брат Черненко Григорій; - старший пресвітер області. В молитві з покладенням рук взяли також участь брати пресвітери – Березій із с. Озерянка, Генсировський із м. Збараж а також місцевий пресвітер. В даний час громада нараховує 177 душ. Служителів дияконів – 3 чоловіки; Василевський П., Кузик П., Котович І., голова церковної ради Тимчак П. – всі вони є проповідники.

 

1988 рік

 

31 грудня 1987 року о 20 годині приміщення молитовного будинку переповнене присутніми віруючими і запрошеними. Розпочато читання слова Божого з книги Повторення Закону 8:2 „І будеш пам’ятати всю ту дорогу, що Господь Бог твій вів тебе нею по пустині ось уже сорок літ, щоб упокорити тебе, щоб випробувати тебе, щоб пізнати те, що в серці твоїм, чи будеш держати заповіді Його чи ні”.

            В усіх присутніх була направлена думка на минуле, пережите. Як милосердний Бог на протязі того року чудно охороняв від страшних наслідків, які так часто трапляються на нашій планеті. Він не залишив нас без щоденного хліба, одежі, благословляв працю наших рук. На полях і городах зродив поживу, а також посилав чудову свободу для проповіді Євангелії. Молилися вдячною молитвою за минулий рік. Після молитви брати проповідники вставали і ділилися словом Божим, хор співав псалми, молодь брала участь у декламаціях віршів і розмов.

            При закінченні першої частини, за три хвилини до півночі, знову схилили коліна в молитві, благали про благословення на наступний Новий Рік. Молитва була дуже гарячою. Після зібрання сестри приготували скромну гостину, де усі разом мали вечерю любові, а молодь служила піснями і розказували вірші, потім розійшлися з миром Божим по власних домівках.

            На протязі того року ми на першому місці мали потребу в молитовнім домі, на протязі довгого часу ми не переставали молити Бога про допомогу. І Господь почув наші прохання, зм’якшив  серця начальників. Вони вирішили будувати нове приміщення під медичний пункт, аж після цього, сказали, що віддадуть нам дім, який колись був конфіскований і забраний від нас. Прийшлося брати участь і нашим братам та сестрам в будівництві, щоб скоріше воно закінчилось, ми з нетерпінням чекали того дня. Робота уже почалася: почали заготовляти будівельні матеріали: цеглу, пісок, камінь, цемент, вапно, бляху на покриття, та й інші матеріали і в тому всьому Господь давав успіх. Почали також виготовляти всю документацію, яка була потрібна, щоб розпочати роботу, різні заяви, акти, акти, плани, прийшлося багато оббивати пороги, але у всьому Господь давав поміч і успіх. А також Бог зм’якшив серця керівників, місцевих а також районних. І настав довгожданий день! Одержали акт на передачу в безкоштовну оренду ( за ціною 1000 карбованців, де в 1962 році забрали насильно без копійки). Одержали дозвіл на реконструкцію, вирішили виготовити план на реконструкцію; довжиною 20 метрів, шириною 10 метрів і висотою 10 метрів. Було багато перешкод, але Господь виходив назустріч. В клопотанні про документацію і придбанні будівельних матеріалів найбільше попрацювали брати Папроцький Михайло і Василевський Петро.

            В цьому році можна було закінчити будівництво, але виникали різні перешкоди. Аж першого липня завдяки голові правління колгоспу Володимиру Яковичу, який дав наказ медпрацівникам звільнити приміщення і перейти в новозбудоване. Вони з неохотою покинули його. Того ж таки дня, а також на другий день зібралось біля 35 душ чоловіків і жінок. Вони почали розбирати дім. Через кілька днів зробили підготовку по новому плану, і почали закладку фундаменту з  великими труднощами тому, що все було в воді. З Божою допомогою і щирим бажанням усіх, за 6 днів закінчили фундамент висотою в два метри. Кожен день приступали до роботи з молитвою і закінчували також молитвою подяки. До 20 серпня закінчили мурування стін і приступили до дерев’яних робіт, виготовлення даху і до 28 серпня закінчили покриття даху бляхою. Бог наділяв усіх силою, як фізичною так і духовною як старших людей і для молодь. Він також охороняв від нещасних випадків. Для будівництва потрібні були кошти, і Господь пом’якшував серця народу, які добровільно і з радістю жертвували кошти. Також допомагали інші громади; с. Очеретне, Кобилія, Гніздично, Збараж і брати із Бережан. Хай їм Господь поповнить в сотеро за щире серце. Було багато труднощів із завезенням площі піском і землею як всередині так і знадвору, також були проблеми і з транспортом, але і тут нам допоміг Господь. З приходом зими роботи були припинені до наступного року. Ми маємо надію, що наступного року ми зможемо докінчити будівництво нашого дому молитви.

            Хочеться відмітити в праці тих братів і сестер, які щиро попрацювали, а саме: спеціалісти; Василевський Петро, Василевський Михайло, Котович Іван, Кузик Петро, Юрчик Микита, Юхимчук Петро, Капелян Андрій. В організаційній роботі, - Папроцький Михайло, робота по дереву – Тимчак Пелікан і Юхимчук В., транспортні роботи Львів-Броди і інші служив молодий брат Горобець Петро. Різноробочі також щиро працювали, - Білецька Євдокія, Юхимчук Анна, Сотник Діна, Дець Володимир, Дмитрук М., Жилко Ілля, Юхимчук В.Х., Мартинюк, Папроцький І., Шкоропар Кіндрат, Довгопалюк Олександр, Гусак Ф, Серединський М., Юхимчук Н.П., і інші, приймали також участь у приготовлені обідів, які приходили здалека, - Юхимчук Ніна і Папроцька Ф.

            А тепер про другі події, які відбувалися в тому році, де Господь поповнив ряди Церкви, - вступили в заповіт 12 душ. Всього було до хрещення 20 душ. 10 липня в 10 годин ранку зібралось багато народу на греблі біля ставка. Пресвітер громади села Розтоки розпочав служіння, проповідники взяли участь в проповіді; Мягкота Ярослав з Тернополя, Миколай з Кривого Рога, Кала тюк П. Із кабін вийшли пере одіті в білі халати брати і сестри і з пресвітером місцевої церкви увійшли в воду.

Хор заспівав пісню „Не расскажет ручей говорливый никому моей тайны святой… когда тело мое погружалось при крещении в полдневной тиши”. Великим захопленням були присутні, де квіти посипались у воду. Відчувалось благословення Господнє, коли одне з одним приходили і занурювались у воду хрещенням в Ім’я Отця і Сина і Духа Святого і сповідуючи вірою перед багатьма свідками, даючи обітницю служити Господу доброю совістю. За кожною душею, яка хрестилася, хор співав: „Усі, що у Христа хрестилися, у Христа зодягнулися”. На закінчення брат Черненко підкреслив про важливість дати ювілею 1000-ліття хрещення Русі. Це свято проводиться по містах як в Києві, Москві, Ленінграді, і буде скрізь по інших містах і селах проводитись, нагадувати ту історичну подію, коли наш слов’янський народ прийняв християнську віру, відступив від ідолопоклонства, а повірив в живого Бога, а опісля закінчивши молитвою, повернулись в молитовний дім, де продовжувалось богослужіння і був спомин смерті нашого Господа Ісуса Христа. Цей рік виявився надзвичайним в історії людства, а особливо в нашій країні. Бог вчинив велике, Він послав в нашу країну свободу для проповіді Євангелії. В цьому році наша церква отримала біля 30 біблій і пісенників. Ми дякуємо Богу і за наш уряд на чолі з Михайлом Сергійовичем Горбачовим. Наша ціль і наше завдання „Чинити молитви, благання і прохання, подяки за всіх людей, за царів, та всіх хто при владі, щоб могли ми проводити тихе і спокійне життя в усякій побожності та чистості” 1Тимофія 2:1,2 „Бог велике учинив, твої чуда і думки Твої про нас, нема Тобі рівного” Пс. 40: 5,6. Є така пісня „Над Родиной нашей восходит зоря, о братья и сестры вставать нам пора”.

            На кінець року налічується 186 членів. Пресвітер Папроцький Іван, диякони Кузь П., Василевський П., і Котович І., проповідники Тимчак П., Віничук В., Серединський М.

 

1989 рік

 Старий Новий рік 1988 прийшов до кінця!

31 грудня ми як завжди зібралися на 9 годин вечора в домі молитви, щоб віддати подяку нашому Господові за прожитий рік. Слухали проповіді, співали пісні, молодь розказувала вірші, і при останніх хвилинах старого року схилили коліна в молитві і так зустріли Новий 1989 рік.

            Знову благали Господа, щоб Він послав Своє благословення на подальше наше життя, просили допомоги про завершення будівництва молитовного будинку. „Помилуй нас Господи – помилуй нас, бо погорди ми досить наситилися” Псалом 123:2.

            Відчували Боже благословення і в Різдвяних Святах, але жили надією, як то буде радісно  знов зустрічати Новий рік в новому домі молитви. Після короткого відпочинку, знову почали виконувати деякі роботи по завершенню будівництва. Це і виготовлення дверей, вікон, плиток на стелю, підготовляти настил під підлогу, виготовляли сітку для огорожі, і інші речі, які можна робити зимою.

            З настанням весни закипіла робота, почали проводити електрифікацію, парове опалення, штукатурити стіни всередині, після цього обкладали плиткою стелю, штукатурили стіни знадвору, вклали підлогу, фарбували, білили, робили різні роботи по благоустрою. В роботі відзначилися такі брати, які робили кваліфіковану роботу: Василевський Петро, Василевський Михайло, Капелян Андрій, Юхимчук Петро, Котович Іван, Папроцький Михайло. Із підсобних робочих були майже всі пенсіонери: Дець Володимир, Дмитрук Михайло, Жилка Ілля, Шкоропар Кіндрат, Котович Петро, Сотник Анна, Білецька Євдокія, Юхимчук Анна, Серединський Микола, і багато інших.

            Велику допомогу надали в роботах по електрифікації дому молитви брати із Кривого Рогу, які від душі попрацювали. Це пресвітер Карпатської церкви Папроцький Федір, та  Володя, Степан, Павло, Сергій прізвища яких на жаль нам невідомі. Кожен день дім молитви міняв свій вигляд і коли при закінченні брати із міста Дубно поштукатурили зовнішні стіни то він став чудовим.

            Нелегко прийшлося нам з великими труднощами, але милосердний Бог давав фізичних і духовних сил. З Його допомогою до 1-го жовтня закінчили майже всю роботу, і вирішили того ж таки дня зробити перше богослужіння в новому домі.

            На відкриття прибуло багато гостей проповідників з міст: Кривий Ріг, Одеси, Рівного. Прибули брати з Волині, а також Хор із Львова, який служив співом. Погода була дощова, холодна, але бажаючих послухати Слова Божого так було багато, що всі бажаючі не могли поміститися.

Хотілося сказати словами Давида, з псалма 122: Я радів, як казали мені: „ходімо до дому Господнього!” Ноги наші стояли в воротах Твоїх, Єрусалиме. Єрусалиме, збудований ти як те місто, що злучене разом, куди сходять племена, племена Господні, - щоб свідчити Ізраїлеві, щоб Іменню Господньому дякувати! Бо то там на престолах для суду сидять, на престолах дому Давидового. Миру бажайте для Єрусалиму: „Нехай будуть безпечні, хто любить тебе!” Нехай буде мир у передмур’ях, безпека по палатах твоїх! Ради братті моєї та друзів моїх я буду казати: „Мир тобі!” Ради дому Господа, нашого Бога, я буду шукати для тебе добра!”

О 10 годині місцевий пресвітер зачитав місце із псалма 126: 5 „Хто сіє з слізьми, зо співом той жне”. Коротко провів інформацію історії церкви і запропонував хвилину мовчання на пам’ять про померлих служителів. Це такі брати: Гусак Максим, Березій Терен, Тимчак Терен, Лотоцький Андрій. Після того запросив до молитви з подякою Богу, за відкриті двері дому молитви. Богослужіння розпочав старший пресвітер по області брат Черненко Григорій, читанням місця із Біблії, книга пророка Ісаї 56:7 і 1Царів 8:24-29. „ Їх спроваджу на гору святую Мою та потішу їх в домі молитви Моєї! Цілопалення їхні та їхні жертви будуть мені до вподоби на Моїм жертівнику, бо Мій дім буде названий домом молитви для всіх народів” та „...щоб очі Твої були відкриті на цей храм уночі та вдень, на те місце, про яке ти сказав: Нехай буде Ймення моє там, щоб почути молитву, якою буде молитися твій раб на цьому місці!”. Після проповіді закликав до молитви, а рукопокладені служителі з піднятими руками молились про освячення і благословення дому молитви. Полились гарячі молитви подяки Господові за такий дорогий подарунок, за то що за час будівництва Він зберіг від нещасних випадків і за такий короткий період ( один рік і три місяці) ми закінчили будівництво. Виступив також пресвітер з Дніпропетровської області Папроцький Федір і подарував для церкви від союзу ХВЄ велику Біблію, написану українською мовою. За кожною проповіддю церковний хор співав євангельські пісні.

            Після закінчення богослужіння гостей запросили до столу, сестри приготовили святковий обід.

            Не хочеться замовчувати і ще про одну подію, яка відбулася в нашій церкві. Господь поповнив її новими членами, через святе по вірі водне хрещення. Хрещення прийняли 12 душ, за що слава Богу!

            Ще одна подія сталася серед літа в нашому братстві: Був створений новий союз Християн Віри Євангельської і відокремились від союзу ЄХБ. Слава Богу за даровану свободу, велике чудо робить Господь в нашій країні, будуються молитовні доми реєструються нові громади, проводяться Євангельські богослужіння в будинках культури, на стадіонах, в лікарнях, а також в виправних трудових таборах і колоніях. Господь відкрив широко двері для проповіді Євангелії. Завозиться за кордону багато духовної літератури, так що тепер є можливість усім бажаючим придбати Біблію і жити так як вона вчить. А ці події свідчать, що виконуються пророчі слова Христа, які записані в Євангелії від Матвія 24:14 „ І проповідувана буде ця Євангелія Царства по цілому світові, на свідоцтво народам усім...”

Будемо молитися щоб Господь послав мир, добробут, а також мир і єдність в Церквах, за проповідь Євангелії в наших селах і містах, щоб люди покаялись в своїх гріхах. „Зверніться до Мене і спасетесь всі кінці землі, бо Я – Бог і немає більше іншого Бога”. Ісаї 45:22, Єремії 29:7,1Тимофія 2:1-6.

            На кінець 1989 року налічується 198 членів церкви, керівний склад – проповідників, дияконів – залишається без змін...

1990-1991 роки

Роки проходять, рік за роком минає і кожен із них залишає свої сліди, які вписуються в історію із своїми ділами, які залишають люди, добрі чи лихі. Одні народжуються, другі помирають, одні ідуть в пекло, другі чують голос Божий – каються і отримують нове життя.

            Останній час, біблійні ознаки останнього часу збуваються одна за одною. Голос Божий доходить до усіх куточків нашої планети, слуги Господа ідуть по всіх вулицях, завулках, дорогах, запрошуючи вбогих, калік, сліпих, кривих, добрих і злих. Матвія 22:10. Господь широко відкрив двері свободи для проповіді Євангелії. Євангелія проповідується через радіо, телебачення, духовну літературу, через християнські місії. Багато побудовано нових молитовних домів, храмів, організовано дитячі недільні школи. Євангелія проповідується на площах під відкритим небом у будинках культури, в лікарнях, в тюрмах і таборах і від того є плоди. Народжується духовність, відступається духовна темрява, проникає Божественне світло.

            Пригадуючи минулі часи, коли були перешкоди для дітей Божих, їх переслідували, штрафували, обмежували в праці духовній, а порою і матеріальній. Влада втручалася в церковні справи, нав’язуючи свою ідеологію, але Господь був захистом для Свого народу, і оберігав від усіх диявольських сіток.

            Настало потепління, Вища Влада і Сила приборкала противників, і для дітей Божих стало легше. Братерство Християн Віри Євангельської почало в щирих молитвах просити Бога, щоб згуртуватися усім розпорошеним групам та об’єднатися в одно братерство, яке народжене від води і духа. Почали просити уряд дозволу на проведення з’їду Християн Віри Євангельської. Після чекань і терпінь, Бог торкнувся сердець представників влади і вони дали дозвіл. З допомогою Всевишнього почали роботу з обласних конференцій. В нашій області обрали старшого пресвітера, обласну пресвітерську раду, і заступника старшого пресвітера. Проведена обласна конференція пресвітерів 2-го липня 1989 року в м. Тернополі з участю братів з Києва, Біласа, Мельника, Папроцького, одноголосно дали згоду вийти із союзу ЄХБ, а увійти в новоорганізований союз ХВЄ. Обласним пресвітером затвердили Черненка Григорія, заступником – Бровка Василя. 25-26 травня 1990 року проведено всеукраїнський з’їзд ХВЄ, який проходив в м. Коростень, Житомирської області в кількості 400 делегатів. Старшим Республіканським пресвітером був обраний брат Мельник Микола Адамович, а також помічників.

13-15 березня 1991 року був призначений всесоюзний з’їзд ХВЄ в м. Москва. Влада надала дуже гарне приміщення, олімпійський комплекс, який знаходиться в урочищі Ізмайлівський парк. На з’їзді були присутні 480 делегатів і 220 гостей. Багато було закордонних гостей які приїхали з Фінляндії, Норвегії, Швеції, США, Канади, Польщі, Франції, Німеччини. Були гарні хори із України і Білорусії. Бог чудово благословляв з’їзд. В процесі роботи з’їзду було обрано його голову – Біласа Р., а також ряд груп для ведення праці на ниві Божій. Затверджено Устав і вибрано керівництво ХВЄ. В союз увійшло чотири групи: 1. Ті що вийшли з ЄХБ це була велика група. 2. Які були в автономії. 3. Які не були реєстровані. 4. Які в Єпископаті, де стали спільно трудитися на Божій ниві.

 

По милості Божій, мені як пресвітеру церкви випала можливість бути на вищезгаданих з’їздах, а також з 8-13 липня 1991 року  бути вдруге в Москві на великім форумі школи по Євангелізації знаменитого євангеліста Біллі Грема. Тема „Курс християнського життя і християнського свідоцтва”.

Біллі Грем приїхав в супроводі багатьох його співпрацівників, а також з дочкою і онуком. Усі вони проводили уроки по відділах. Це було дуже цікаво.

            На конференцію прибуло 5000 делегатів, усі вони були розміщені в Московських гуртожитках державного університету. Також давали разове харчування в університетських їдальнях. Заняття проводились в дуже гарному місці, над річкою Москвою в спортивному комплексі „Дружба” який знаходиться в урочищі Лужники. Транспорт три рази на день возив на сніданок, обід, та вечерю. Дуже добре було все організовано а також оплачено асоціацією Біллі Грема. Гроші на це діло жертвували діти Божі, які проживають за кордоном в інших країнах, для того щоб принести Євангелію в Радянський Союз, який 70 років знаходився в безбожництві. Була витрачена колосальна сума грошей, крім цього було роздано багато літератури.

            Бог навідав наш край, багато місій пішло на схід і сіють слово Боже і це слово проростає, тому що люди голодні на правду Божу.

            На протязі тих років церкву с. Башуки поповнило 10 душ, які вступили в заповіт з Господом через водне хрещення. При кінці 1991 року члени церкви, які проживали в селі Новий Олексинець зареєстрували громаду в себе. В новоутворену громаду відійшло 53 члени. Це, на мою думку, зроблено добре рішення, можливо багато людей будуть відвідувати богослужіння, а крім того є багато старих, хворих, яким важко приходити в Башуки. Церква с. Башуки з миром, благословенням і молитвою відпустила новоутворену церкву с . Н. Олексинець. Бажаючи успіху в ділі Божім, бути світлом для жителів свого села. В даний час в церкві є 151 член. Є недільна школа де вчиться 25 дітей, вчителька Надія Будняшевська.

Служителі: пресвітер Папроцький Іван, диякони Василевський Петро, Котович Іван, проповідники Тимчак Полікарп, Серединський Микола Павлович, Виничук Володимир Трохимович.

 

1992 рік

 

Як у завершальному, так і з настанням Нового Року тривожить думка „а що ми зробили для Господа, з чим прийшли ми до Нього. Чи може ми почуємо в свій час голос Божий „дай звіт про своє економство”, що ми зробили з талантом, чи був він в обороті того року, і що придбав? Чи не є подібні ми до смоківниці, яка третій рік росте і не приносить плоду. Ці слова сказані Ісусом Христом, і на ці слова сьогодні ми повинні дати відповідь нашому правителю. Ми ще є залишені на цей рік, але прийде час і нам прийдеться звітувати. Ми маємо чудову свободу, поки Бог посилає мир та спокій, не голодуємо, їмо доволі хліба щоденного, а також маємо духовного хліба доволі. І все це ми отримуємо від нашого багатого Правителя.

            Сьогодні ми перед Богом, про кожного він все знає, і можливо Він уже застосував би свій вирок. Але є Один, що заступається за своїх вибраних „Залиши ще на рік”. Звичайно, мала наша праця, часто замість світла, ми є темрявою і це відбивається на оточуючих нас людях. Рік пройшов, втраченого не повернемо, а Бог запитає як ми виконували свої обітниці перед Ним.

            Хай будуть для нас слова Святого Писання попередженням. Матвія 3:10 „Бо вже до коріння дерев і сокира прикладена: кожне дерево, що доброго плоду не родить, буде зрубане та й в огонь буде вкинене”.  Зрубай її нащо й землю займає”. Луки 13:7,  „У руці Своїй Він має віячку” Матвія 3:12.

            В цьому році прийшли до покаяння, та прийняли водне хрещення 4 душі. А скільки є душ, які чують голос Божий різними каналами, радіо, телебачення, преса, скільки проповідей на похоронах, але серця закриті для Господа. Є вірними слова Христа „Я тому говорю до них притчами, що вони дивлячись не бачать, слухають і не чують і не розуміють” Матвія 13:13, Ісаї 6:9,10.

Нашим завданням є говорити, як сказав Господь до пророка Єзекеїла 2:5 „А вони чи послухаються, чи занехають”, - бо вони дім ворохобний, - то пізнають, що пророк був серед них”. „Коли б Я сказав до безбожного: Безбожнику, ти конче помреш!, а ти не говорив би, щоб остерегти безбожного від дороги його, то він, несправедливий, помре за свій гріх, а його кров Я вимагатиму з твоєї руки” Єзекеїла 33:8. А розумні будуть сіяти як світила небозводу, а ті хто привів багатьох до праведності, немов зорі навіки віків”. Даниїла 12:3.

       В цьому році з громади вибуло 26 душ в нову громаду, яка проживає в селі Старий Олексинець. Хай трудяться  для Бога у своєму селі.

            На даний час в нашій помісній церкві нараховується 118 душ (дані на 01.01.1993 рік). Є недільна школа, вчителька – Юхимчук Ірина. Проповідники: Папроцький Іван, Котович Іван, Василевський Петро, Вінічук Володимир, Тимчак Петро, Серединський Микола.

 

Чудовий весняний день, який ми делегати від Тернопільської області зустріли в м. Рівне, де відбувалася всеукраїнська конференція церков ХВЄ. Державне керівництво надало нам  для проведення конференції приміщення обласного виконкому. Там раніше була школа партійного апарату. Де готовились працівники-атеїсти, нині Бог робить свою роботу. Авакума 3 голова. Там де стояв Ленін – висить емблема; карта України, з голубого неба зливаються рясно потоки Божої благодаті, і розливаються по всій країні. Внизу напис: „І буде останніми днями, говорить Господь, Я виллю від Духа Свого на всяке тіло”...Йоіля 2:28

            Зібралося багато гостей; з Польщі, Німеччини, Швеції, Норвегії, Фінляндії, Америки, Білорусії та Росії. Прибув духовий оркестр і виконав пісню „За Євангельську віру”. Слово для відкриття конференції мав Мельник Микола, старший пресвітер по Україні. Мав промову радник президента Харчук, йому була висловлена подяка за приміщення, готель, їдальню та всі зручності які були надані від влади. Також вручили йому в подарунок Біблію.

            Мали промови всі закордонні гості, а також бажали благословення з неба на Україну, один з них висловився так: „Ми за вас молилися, за вашу Україну, за свободу, світ того не чув, але Бог то чув, і прийняв ті молитви, і сьогодні ми можемо бачити те чудо, яке Бог зробив у вас”. При закінченні конференції делегати одноголосно вирішили працювати так, щоб в церквах була відчутна Сила Господня Бо Він проявляє свою роботу через Дари Святого Духа.

 

Київ 6 - 9 серпня 1992 року. Не раз приходилося чути, що десь в Африці трудиться місіонер Р. Бонке, через якого Бог звершає великі діла. І ось прийшла звістка, яка пролетіла по цілій Україні, - приїжджає Бонке на Україну.

7 серпня. На початку конференція проходила з пасторами і служителями церков України. Це було в приміщенні політехнічного інституту. Всіх делегатів розмістили в готелі „Інтурист” на 15 поверсі. Для євангелізаційного служіння був наданий владою великий стадіон „Динамо”.  Дуже багато людей прийшло щоб почути вістку Євангелії, а також багато людей були з недугами, їх привезли, або вони самі прийшли щоб отримати оздоровлення. Коли прийшлось побачити ту картину, то сльози наверталися на очі; бідні люди тиснуться, щоб дістатись до переду, до площадки де стояли євангелісти і Бонке. Він сказав: „Люди я вам свідкую про Христа, я не Христос, і я не виліковую. Виліковує всякі хвороби Ісус, слухайте Його слово, майте віру Божу, і скажіть своїми вустами Йому, що ви хочете бути здоровими. Повірте, що Ісус є тут Духом Святим, і він чує вас і бачить ваше горе. Ми будемо зараз за вас молитися, моліться і ви”. Гаряча і щира молитва полилася з уст, здавалося, що небо відкрилося і в цей час було чути голоси: „Дякуйте Богу, мене Він оздоровив”, то хребет, то почули голос німої дитини, то дівчина яку я бачив сліпою, нині тішиться. що Ісус відкрив їй очі. Всього того неможливо описати і виразити словами, що Бог робить в нашім краї. Ісус крокує по нашій планеті, в тому числі і по нашій Україні, селах і містах. Слава Йому!

 

 1993 рік

 Сімдесят літ, вік призначений Богом для людини. Псалом 90:10., від того часу як прозвучала вістка Євангелії, в селі лишилося 5 душ, які на перших початках вступили в заповіт з Господом, дожили до глибокої старості. Це такі люди: Папроцька Ліда, Тимчак Февонія, Котович Антон, за кордоном проживають: Мартинюк Марія і Курило Варвара.

            Дідусі наші і батьки вже перейшли в вічність, небагато нас уже дітей наших батьків, які також доживають старості, і цей ювілей мабуть вже останній буде для нас:  Тимчак П.Н., Папроцький І.І., Папроцький М.І, Юхимчук В.Х. і ще дехто, тому вирішили відзначити цей день 2-го липня 1993 року, з подякою Господу за пройдений шлях. Хочеться виразити словами Давида, автора псалма 40:6 вірш: „Багато вчинив Ти, о Господи, Боже мій, Твої чуда й думки Твої – тільки про нас, нема Тобі рівного! Я хотів би це все показати й про це розповісти, та воно численніше, щоб можна його розповісти”.

Для спільної радості ми запросили з Кривого Рогу євангельську місію „Добра новина” в складі 12 душ, проповідники, хористи і музиканти, а також старший пресвітер в Дніпропетровській області Папроцький Федір з дружиною. Прибувши 10 липня в суботу ввечері провели Євангелізаційне служіння, був присутній місіонер з Канади, уродженець с. Печірна Лановецького району, Маковський Володимир. Бог благословив служіння, це служіння проходило під відкритим небом. В неділю 11 серпня зібрання проводилося в с. Башуки. в молитовному домі. Дім був переповнений людьми, а також був присутній голова сільради Мазур Іван із дружиною, онук діда Полікарпа Мазура, який одним із перших увірував. Служіння складалося з двох частин, перша частина – відзначення ювілею і друга частина – Євангелізаційне служіння в якому брала участь група „Добра новина”. Першу частину розпочав Федір Папроцький, читанням уривка із Біблії із першої книги пророка Самуїла 7: 12 „...До цього місця допоміг нам Господь”. Дякуючи Богові, що від дитячих років і до цього дня я можу служити і жити для Бога, провівши в тій церкві молодість, я не один раз відчував благословення Божі. Я також вдячний Богові за моїх батьків, які молилися за нас, щоб Господь зберіг від світу. Нас було 6 душ і усі віруючі. Із них є три пресвітери: Папроцький Федір – м. Кривий Ріг, Папроцький Сергій - м. Жовті Води, Папроцький Іван – с. Башуки. Я вдячний також Богу і за ту церкву, яку Він охороняє і благословляє, а також спасає людей і прилучає їх до церкви.

            Після проповіді запросив до молитви. яка лилася із уст і сердець дітей Божих. Після молитви взяли участь в служінні діти які навчаються в недільній школі де вчителькою є Юхимчук Іра. Вони розказували вірші і співали.

            Брати із місії також привітали з сімдесятилітнім ювілеєм віршем „На свято ювілею церкви с. Башуки”.

  

Сьогодні свято надзвичайне, сімдесятирічний ювілей

В церкву в Башуки звичайно, багато з’їхалось гостей

Щоб одним серцем і устами прославить Господа Христа

Що всі ці роки Він є з вами, веде дорогою життя.

В цей день всі друзі ми згадаємо, про перших вісників в селі

При панській владі, як ми знаємо, цю вість спасіння принесли

Про те як дружно збудували перший в селі молитовний дім,

І Бога правди прославляли, і свідкували людям всім.

І Дух Святий Свої потоки на душі щедро виливав

І так ішли роки за роком, Бог церкву тішив і кохав.

Та ось війна – час лихоліття, страждань багато так приніс

Розлуки, горя, батькам і дітям, пролито море людських сліз.

Братів забрали усіх з церкви, через шість літ вернулись знов

Живі, а деякі остались у пам’яті сиріт і вдів.

Розруху, голод пережито, Бог церкву вашу Сам беріг

Та віру в Бога „пережитки” терпіти сатана не міг.

Настали шістдесяті роки, безбожники забрали дім

Він дуже муляв їхнє око, клуб і медпункт відкрили в нім.

Шістьох братів в тюрму забрали і дали п’ятирічний срок

Раділи, „штундів” розігнали, Ну! де ж їх Всемогутній Бог.

Що захотіли – це зробили, життя нового ми творці,

Забули, що у Бога сила, і кожен з нас в Його руці.

І ось часи перебудови, в країну нашу Бог послав

Свободу Віри, також Слова, всьому народу дарував.

Зруйнований дім повернули, та збудували знов новий

І діти Божі знов відчули, як добре з Богом жить Святим

Чудовий день той незабутній, до цього місця Бог поміг,

Прославимо друзі всі присутні, що церкву Бог свою зберіг.

І місія „Добра Новина” поздоровляє щиро вас

Щоб незабутні ті хвилини, тут повторялися не раз.

І церква в істині міцніла і Дух Святий в ній прибував,

Могутні мала віри крила, щоб Бог її оберігав!

Хай діло Боже розквітає, спасенних ширяться ряди

Пробуджуються в вашім краї все нові сестри і брати.

Хай Бог дає вам всім здоров’я, рясних своїх благословень

Хай буде все у вас з любов’ю, бажаємо друзі вам. Амінь

 

Після привітання пресвітер церкви Іван Папроцький провів інформацію про історію церкви в с. Башуки від 1923 року.

            В ті часи Біблія де у кого була, в більшості на слов’янській мові і її мало хто розумів. Але настав час, Бог проговорив через людські уста і як сонячне промені пробили віковічну темряву. Часто можна чути докори – це ваша релігія, вона недавно появилася, так було і за часів Христа, коли Він учив, робив чуда, то люди говорили „Що то за Нова Наука” Марка 1:27. Це вірно, бо ті люди жили старою наукою, якою далеко відступили від Бога. Так і сьогодні формальне мертве християнство далеко відійшло від апостольського вчення. Ще апостол Павло будучи в Мілеті зібрав пресвітерів і сказав: „ Бо я знаю, що як я відійду, то ввійдуть між вас вовки люті, що отари щадити не будуть... Із вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою..., Тому то пильнуйте, пам’ятаючи, що я кожного з вас день і ніч безперестань навчав зо слізьми ось три роки. А тепер доручаю вас Богові та слову благодаті Його, Який має силу будувати та дати спадщину, серед усіх освячених”. Дії 20:28-32.

            Історія нам свідчить, що з Християнством почало відбуватися, починаючи з другого-четвертого століть і так дальше. Почали проявлятися всякі Єресі, всякі вигадки, догми, які суперечили апостольській науці. Священство і релігія стали інструментами світської держави, священики почали присвоювати розкішні титули, яких в Євангелії немає, а саме: Архієпископ, Архімандрит, Архирей, Митрополит, Владики, Патріархи і т. д. Слово Боже каже по цьому питанню так: „А ви вчителями не звіться, - бо один вам Учитель, а ви всі брати. І не називайте нікого отцем на землі, - бо один вам Отець, що на небі. І не звіться наставниками, - бо один вам Наставник, - Христос. Хто між вами найбільший, хай слугою вам буде! Євангелія від Матвія 23:8-12. „Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!” Матвія 20:28.

            Появився спеціальний одяг, про який Христос і учні не навчали, опісля ввели іконопоклоніння, що є явним ідопоклонніям. Повт. Зак. 5:8,9; Левит 26:1; Осії 4:12; 1Кор. 12:2. Ввели також хрещення малих дітей, що також не відповідає Євангельській науці, а також молитися за мертвих, признавати чистилище, чи митарства і багато інших речей, які протирічать здоровій науці. В ще гірший обман ввела західна церква, - це продаж індульгенцій для прощення гріхів. Історія каже, яких тільки мерзот гріха наробили ті „непогрішимі святі отці”. І вік за віком середньовічне християнство погрузло в духовну сплячку. Слово для простих людей було недоступне, воно читалось в храмах на незрозумілих мовах, католики по латині, православні на старослов’янській. Так проводиться і до сьогодні, щоб люди не знали правди. Христос наперед сказав: „На сидінні Мойсеєвім усілися книжники і фарисеї... Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що перед людьми зачиняєте Царство Небесне, - Бо й самі ви не входите, ані тих, хто хоче ввійти, увійти не пускаєте”. Євангелія від Матвія 23:2,13. „А Він їм відказав: Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як написано: „Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене... Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук – людських заповідей”. Євангелія від Марка 7:6,7. А пророк Єзекеїл пише: „Сину людський, пророкуй на Ізраїлевих пастирів, пророкуй та й скажеш до них, до тих пастирів: Так говорить Господь Бог: Горе Ізраїлевим пастирям, які пасуть самих себе! Хіба ж не отару повинні пасти пастирі? Жир ви їсте, та вовну вдягаєте, ситу вівцю ріжете, але отари не пасете! Слабих не зміцняєте, а хворої не лікуєте, і пораненої не перев’язуєте, сполошеної не вертаєте, і загинулої не шукаєте, але пануєте над ними силою та жорстокістю! Єзекеїля 34: 2-4.

            Але Господь пильнує над Своїм словом, Дух Божий побуджає людські серця, таких як Ян Гус, Мартін Лютер, Кальвін, Цвінглі, та ряд інших, які почали реформацію і виводити цей блуд на світло, що сколихнуло цих духовних вождів, які почали захищати ту неправду вогнем і мечем. Проводили інквізиції, нищили мільйони людей, які наверталися до живого Слова Євангелії. З того часу почали друкувати Біблії на доступних мовах. Люди почали читати, а Дух Божий роз’яснював і наука Господня почала проникати в усі куточки нашої планети, де і досягла через віки і до нашого села за що слава Господу!

            Ось ця нова Євангельсько-апостольська і без всяких людських догм, домішок, яких так багато перекручень Слова Божого. 2Кор. 4:2-6; 2Петра 3:16; Відкриття 22:18,19; Вихід 32:33; Повт. Закону 4:2, 12-32.

            На закінчення першої частини поділився словом Черненко Григорій, старший пресвітер по Тернопільській області, він доповнив тему про долю перших християн зачитавши місце із Писання, Євреям 13:7,17 „Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже; і, дивлячися на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру, 17 Слухайтесь ваших наставників та коріться їм, - вони бо пильнують душ ваших, як ті, хто має здати справу. Нехай вони роблять це з радістю, а не зітхаючи, - бо це для вас не корисне”.

            Отож дякуймо Богу, що ми живемо уже в тих останніх віках де виповняються слова Христа, що в останній час буде проповідуватися Євангелія на свідоцтво і тоді прийде кінець. „А Дух і невіста говорять: „Прийди!” А хто чує, хай каже: „Прийди!” І хто прагне, хай прийде, і хто хоче, хай воду життя бере дармо!”. Відкриття 22:17, Ісаї 55:1; Івана 7:37.

            Другу частину богослужіння зайняли брати і сестри гості з місії „Добра новина”, служили словом,  співом та музикою. Бог благословляв їх в служінні. Не рахуючись з труднощами, далека дорога, вони все залишили і посвятили себе для Господа, хай Всевишній заплатить за їхню працю. Було багато людей зі світу, але на заклик служити Господу ніхто не відгукнувся, не було бажаючих. Бог послав вісників сіяти слово Боже, і воно не даремно голоситься, в останній час воно буде судити. На вечірнє богослужіння місія проводила євангелізацію на Гніздицьких Хомах. Багато було присутніх, Бог благословляв в слові, в співі, і одна душа покаялася; небо радіє коли один грішник кається. На другий день понеділок було свято Петра і Павла, православне, денне богослужіння проводили в будинку культури в с. Башуки. Там було багато присутніх і вони з увагою слухали Слово Боже, і на заклик до покаяння і прийняття Ісуса як свого особистого спасителя, настала тиша, ніхто не вийшов. Рішили краще йти широкою дорогою. Але Слово Боже було засвідковане і засіяне, а дальше – Божа робота. На другий день після напруженої праці відпочили і направились своєю машиною в далеку дорогу. Хай Господь заплатить їм сторицею за їх працю, і хай благословить надалі нести людям вістку Євангелії.

 

18 липня 1993 року

Відбулося урочисте богослужіння. В цей день вступали в заповіт з Господом Ісусом Христом 10 душ. Також в цей день звершувалась вечеря Господня, або ще як ми називаємо, - спомин смерті Господа нашого Ісуса Христа. Діло Боже не стоїть на місці, воно продовжується через роботу Духа Святого, який ще працює над душами людськими, щоб їм стати дітьми Божими, які народились через Його слово. Якова 1:18; Івана 1:13; 1Петра 1:23, і стали членами тіла Христового через  водне хрещення по вірі. „І ви – тіло Христове, а зосібна – ви члени! 1Кор.12:27, „Бо ми всі одним Духом охрищені в тіло одне, - чи то юдеї, чи Гелени, чи раби, чи то вільні, - і всі ми напоєні Духом одним”. 1Кор 12:13.

            І ось настала неділя 18 липня о 10 годині ранку, при гарній погоді почали люди сходитися, одні коло води збиралися, другі ішли в молитовний дім. З кандидатами до водного хрещення мали розмову, як поводитися у воді. Опісля звершили молитву і попрямували дорогою із співом до води. Біля води зібралося багато народу, гарне водоймище в центрі села, гарна погода, тепла вода. Розпочалося богослужіння, брати один за одним проповідували, співали псалми, кандидати із пресвітером пішли в кабіни перевдягатися. Через кілька хвилин вийшли на берег до води в білих халатах 10 душ, майже усі молоді. Пресвітер церкви прочитав слово наставляння, і запитав їх, чи добровільно ви вступаєте в заповіт з Господом через святе по вірі водне хрещення? Усі голосно відповіли: „Так!” Тоді пресвітер першим зайшов в воду, а за ним пішли всі, і перед багатьма свідками, перед природою,  перед небом склали обітницю вірно служити Господові. За кожною душею, яка приймала хрещення співав: „Усі, що у Христа Хрестилися, у Христа зодягнулися”. Коли вийшли з води, то пресвітер мав звершити молитву за новохрещені душі, але із натовпу людей вибіг чоловік в тій одежі в якій був одягнутий, зайшов у воду і каже: „Я хочу прийняти хрещення і стати дитиною Божою!” Слава Господу!

            Це схвилювало багатьох людей, яка то сила зворушує почуття людини. Так, це сила Божа, то любов Божа проявляється до всякого грішника щоб його спасти і дати життя вічне. Опісля усі направились в молитовний дім і там Господь благословляв свій народ. Звершили заповідь Господню, ламання хліба. В цьому служінні брав участь пресвітер церкви с. Хоми.

Приймали хрещення з таких сіл:

с. Башуки – 3 душі

с. Очеретне – 2 душі

с. Хоми – 5 душ

с. Ст. Олексинець – 1 душа.

 

  На верх

 
   
 

Головна  |  Новини  |  Про ТБС  |  Абітурієнтам  |  Студентам  |  Випускники  |  Фотогалерея  |  Посилання

Сторінка студентів  |  Історія  |  Програми  |  Викладачі  |  Бібліотека  |  Молитовні прохання  |  Контакти

© 2006 Тернопільська Біблійна Семінарія

Designed and hosted by www.LikeW.com