Сторінка студентів

Історія християнських громад села Печірна Лановецького р-ну Тернопільської обл.

(на основі досліджень студента Іванціва Андрія)

Інтерв’ю про заснування та розвиток християнської общини Церкви християн віри євангельської в с. Печірна

Запитання: “Розкажіть будь-ласка про історію церкви і громади, проблеми на різних етапах”

Відповідь: (дає пресвітер громади Вербіцький Петро Михайлович): “Громада є однією з найстаріших не лише в Лановецькому районі, але й в Україні. У 1921 році в селі був заснований гурток читачів Біблії. На ньому студіювали та вивчали Слово Боже. Зосереджувались переважно на Новому Заповіті та на постаті Ісуса Христа. Читання Слова Божого проходило з молитвою. Таке сконцентрування на Христі та глибокі молитви привели членів гуртка до полум’яного бажання понести Благу Новину за межі села. Цей гурток ще на зорі євангельського руху мав велике значення для  зростання Царства Божого в навколишніх селах. Він став вогнищем євангельського пробудження, полум’я якого охопило 13 навколишніх сіл. Цей гурток був школою, де відбувалась перебудова релігійної свідомості майбутніх проповідників Євангелії. Доречно сказати, що з цього гуртка вийшов відомий проповідник Михайло Вербіцький.

Саме у цей час, коли гурток вже діяв, до них дійшла чутка, що в нашій області у селах Старий Олексинець, Озерянка, Передмірка та Биківці теж є віруючі. Після знайомства з євангельським рухом і з братами Симининою, Ільчуком, Нагорним – в домі Голубицького почали відбуватись євангельські Богослужіння. Господь був з братами. Багато людей навернулись до Бога через їх проповідь.

Перше хрещення від громади села Печірна відбулося влітку 1922 року у Моргунових саджанках. Його звершив пастор Іван Симинина з Галичини. Сім душ прийняли його того дня. Це було надзвичайною, небувалою подією у житті села. Дуже багато людей прийшло на цю урочистість. В цей день проповідували Голубицький, Вербіцький та Симинина. Були проведені десятиденні Біблійні курси.

Час проминав, громада збільшувалась. В 1934 році своїми силами і коштами побудували Молитовний Будинок, котрий зберігся донині і в якому відбуваються і зараз богослужіння. Під час війни фашисти повивозили до Німеччини наших братів ( туди зокрема був вивезений мій брат Вербіцький Федір Михайлович, тривалий період керував громадою міста Тернополя ), а в 1944 році, при загальній мобілізації, більшовицький режим забрав усіх підряд на фронт, а кількох братів, що відмовились взяти зброю, було заарештовано і заслано в табори Сухобезводної Горьківської області на 10 років. Після війни не всі повернулися до своїх родин – дехто побував у тюрмах і таборах.

Настали нові випробовування. Нова влада, пропагуючи “свободу” віросповідання спочатку не хотіла проводити світла до Дому Молитви, потім не давали дозвіл на водне хрещення, забороняли відвідування богослужінь дітьми і молоддю, штрафували, всіляко переслідували, нацьковували людей, не дозволяли вчитись у вищих учбових закладах. Але не дивлячись на це цілими сім’ями жителі села навертались до Бога. Переслідування з боку держави ослабло наприкінці 80-их років. А в 90-их роках настала справжня свобода. Правда і теперішній період приніс ряд проблем, з котрими зіткнулась громада: 1) масовий виїзд на постійне місце проживання в США ( от і зараз дві сім’ї від’їжджають ); 2) переселення молоді в міста, так що переважна кількість членів церкви це люди старшого віку;  3) поширення різних вчень, зокрема харизматичного руху.

До 1953 року пресвітером громади був Атанас Третяк (1887 року народження), а в тому ж році на це служіння обрано і рукопокладено Павла Воляника (1911 року народження, прийняв хрещення в 1928 році). Після смерті Петра Воляника у 1989 році громада села на це служіння обирає мене.

Зараз громада налічує 108 членів, маємо два диякони Бойка Василя Федоровича (1932 року народження) та Мацюка Степана Івановича (1955 року народження); на служіннях проповідують п’ять братів, є недільна шкілка, котру відвідують 12 дітей віруючих та кілька дітей невіруючих.”

Запитання: “Хотілося б почути про видатних осіб, засновників громади”

Відповідь: “Початківцем євангельського пробудження у селі Печірна був Григорій Голубицький. Так сталось з волі Бога, що цей простий селянин почав навертати на дорогу спасіння грішників. Народився він у селі Печірна Кременецького повіту у 1875 році. Здобув початкову освіту і від своїх родичів успадкував православну віру. Люди, які знали Голубицького, свідчать, що це був працьовитий і благочестивий чоловік. Він був досвідченим хліборобом, вмів ткати килими, любив багато читати, навертав грішників до Бога. Йому судилось бути воїном російської армії (з дому пішов у 1913 році). Під час жорстокої битви потрапив у німецький полон, де пробув 5 років. Свого вірного слугу Господь провів через війну, важку працю у шахті в німецькому полоні. І там в горнилі випробовувань Бог вкарбував у його серце євангельську науку. Там же, на чужині, з рук німецького пресвітера прийняв святе по вірі водне хрещення, ставши членом Церкви Христової. Восени 1920 року Голубицький повертається з німецького полону у своє село. Односельці помітили якусь приємну зміну в ньому. Ходив задуманий, бував у православній церкві, але не христився. З сільським священиком звіряв Біблію та іншу духовну літературу, привезену з Німеччини у двох валізах. Це були пісенники та Біблії. Голубицький шукав однодумців і скоро їх знайшов в особі Михайла Вербіцького, а пізніше – І. Макосія, А. Воляника, О. Дейнеги, М. Мельника. А в 1921 році заснував гурток читачів Біблії. В 20-30-их роках на зібраннях в селі Печірна були такі початківці євангельського пробудження, як Л. Горошко, Д. Биць, П. Ільчук, І. Нагорний, Й. Черський, І. Герес. Пам’ятають тут і місіонерів Шмідта та Бертгольца.

Також село Печірна відома серед нашого братства як колиска відомого діяча євангельського руху Михайла Вербицького(батька Петра Михайловича), який тут народився, виріс і покаявся. Тут же він здобув початкову освіту, а духовну – підвищував на різних Біблійних курсах при Східно- європейській місії та з книг домашньої бібліотеки. Він мав дар тлумача Слова Божого, був обдарований мудрістю. Пройшов шлях від малописьменного селянина до редактора духовного журналу і залишив помітний слід в євангельському русі на наших землях як здібний організатор духовної роботи. Святе водне хрещення прийняв в 1922 році з рук пастора Івана Симинини. Господь широко послуговувався братом Вербіцьким у Своєму винограднику. На з’їздах нашого братства його висували на відповідальну роботу. Так, на з’їзді СХВЄ в селі Сільце на Волині в травні 1933 року батька обрали в комітет союзу помічником голови союзу Бертгольца. Турбот було багато: будівництво Молитовних Будинків, організація районних з’їздів, курсів для вчителів недільних шкіл та гуртків молоді, піклування про сиріт. Батько писав: “Спів займає друге важливе місце при євангелізації. Хай не буде в нас ні одної громади, при якій не був би організований хор”. Усю цю роботу батько поєднував з вихованням великої християнської сім’ї: у нього було семеро дітей. Михайло Вербіцький добре розумів силу друкованого слова в євангельській роботі і благотворний вплив проповіді та пісні українською мовою. Він запевняв, що наш народ повинен співати, проповідувати, молитися до Бога своєю рідною мовою. З 1936 по 1939 роки батько – редактор духовного журналу “Євангельський голос”. Він також був членом спільного комітету збірки євангельських пісень “Псалмоспіви”, яку видали в Кременці. В часи другої світової війни в 1945 році батько був поранений, після одужання його знову направили на передову – з того часу жодних вістей.

У селі Печірна народився і виростав Богом благословенний відомий проповідник Володимир Маковський, нині житель Канади. Старший син Михайла  Вербіцького Федір Михайлович тривалий період керував громадою міста Тернополя, а нині уже почесний пресвітер і головний редактор “Євангельського голосу”, що видається в місті Тернополі. Також вихідцями з села Печірна є такі служителі: 1) Черній Віталій Петрович – диякон громади по вул. Квітова у м. Тернопіль, 3) Джигун Іван Степанович - диякон цієї ж громади, 4) Дмитришин Василь Володимирович - диякон цієї ж громади, 5) Дмитришин Іван Володимирович – керівник громади міста Ланівці, 6) Дрозд Анатолій Йосипович – пресвітер громади міста Бучач, 7) Макосій Володимир Петрович – диякон громади села Іванівка Підволочиського району”.

Запитання: “А яка ваша біографія і служіння ?”

Відповідь: “Народився я в сім’ї  Вербіцького Михайла 10 квітня 1931 року. В 1948 році покаявся і прийняв хрещення. В 1974 році рукопокладено на служителя. Після смерті Петра Воляника у 1989 році громада села на служіння пресвітера обирає мене. Закінчив восьмирічну школу. З 1951 по1955 роки відбував службу в лавах Радянської армії. Працював до виходу на пенсію шофером в колгоспі. Час від часу відвідую семінари, конференції, з’їзди. Маю чотирьох дітей, двоє з яких є дружинами служителів громади міста Тернополя – Кравчука Петра та Джигуна Івана, а син Михайло є твоїм тестем (жартома)”.

Запитання: “Розкажіть будьте добрі коротко про вчення громади”.

Відповідь: “Віровчення громади хотів би сформувати символом віри: ”Вірую в єдиного Бога Отця Всемогутнього, Творця неба і землі, всього видимого і невидимого. В Єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, від Отця народженого, нествореного, перше всіх віків. Світло від Світла, Бога істинного від Бога істинного, народженого, нествореного, одно істотного з Отцем, що через Нього все сталося. Він для нас людей і для нашого спасіння зійшов з неба. Тіло прийняв від Духа Святого, від діви Марії і стався людиною. Розп’ятий був при Пілаті Понтії, страждав, помер і був похований. В третій день воскрес, як було написано. Вознісся на небо і сидить праворуч Отця. Знов прийде у славі судити живих і мертвих. Його ж Царству не буде кінця. І в Духа Святого, Господа оживляючого, що від Отця походить. Йому з Отцем і Сином однаковий поклін і однакова слава, Він говорив через пророків. Єдину Соборну Апостольську Церкву. Визнаю одне хрещення і відпущення гріхів. Чекаю воскресіння мертвих і життя майбутнього віку. Амінь”.

Запитання: “Яка на вашу думку доктрина спасіння ?”.

Відповідь: “На це запитання я відповім коротко, цитуючи Біблію. Дiї.2:21 “І станеться, що кожний, хто покличе Господнє ім'я, - спасеться”; Рим.10:13 “Бо кожний, хто лише прикличе ім'я Господнє – спасеться”. Дiї.16:31 “Вони відказали: Віруй у Господа Ісуса [Христа і] спасешся ти і твій дім”.

Запитання: “Розкажіть коротко про плани і цілі церкви, її місію”.

Відповідь: “Слово Боже вчить нас в Євангелії “Ісус, приступивши, сказав їм: Дана мені вся влада на небі й на землі. Отже, йдіть і вчіть усі народи, хрестячи їх в ім'я Батька, і Сина, і Святого Духа, наставляючи їх, зберігати все, що Я заповів вам; і ось Я з вами в усі дні до закінчення віку. [Амінь](Матв.28:17-19) і “Ви - сіль землі. Якщо сіль втратить силу, то як зробити її солоною? Нінащо вона вже не буде більше придатна, хіба щоб висипали геть і потоптали її люди. Ви є світлом для світу. Не можна сховати міста, яке стоїть на горі. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, щоб світив тим, що в оселі. Тож хай засяє ваше світло для людей, щоб побачили ваші добрі діла й прославили Батька вашого, Який на небі. (Матв.5:13-16). А плани такі: 1) надалі проводити євангелізаційні зібрання в селі Соколівка, 2) вдосконалити роботу недільною школи, 3) підготувати ще одного вчителя недільної школи, 4) більше залучати дітей до недільної школи з неблагополучних сімей, 5) підготувати проповідників, 6) зосередити увагу членів громади на свідченні про Христа односельцям прикладом власного щоденного життя в Господі, 7)знайти і підготувати собі гідну заміну. Може ти зголосишся ? (знову жартує), 8) газифікація Дому Молитви”.

Запитання: “На при кінці нашої розмови розкажіть про стосунки громади з іншими конфесіями”.

Відповідь: “Спочатку заснування громади були протистояння: декого побили, когось вигонили з домівок, робили дрібні збитки майну віруючих сімей. Але згодом почалось мирне співіснування. Навіть пригадується відомий диспут в Юлинецькій православній церкві 1931 року між місіонером Кременецької православної консисторії Петрухіним та моїм батьком, на котрому батько беззаперечно довів обґрунтованість євангельської віри і після якого віруючі набули ще більшої популярності через святе побожне життя і християнське милосердя. Тепер спільно проводимо похоронні процесії, разом вирішуємо різні проблеми, як от газифікація села і ремонт дороги”.

Подяка: “Щиро дякую вам за цікаву розмову. Рясних Божих благословень. З Богом!”

Відповідь: “Тобі також всього найкращого. З Богом !”

Інтерв’ю про заснування та розвиток християнської общини Православної Церкви Київського патріархату в с. Печірна

Запитання: “Розкажіть будь-ласка про історію церкви і громади, проблеми на різних етапах.”

(Відповіді на запитання дає староста громади Богдан Федорович Тимчишин)

Відповідь: “Наша громада є однією з найстаріших в районі, та й церкву було освячено ще в 1759 році. Ця будівля збережена й донині, в ній же й досі священик править службу. За всю історію громади проблеми виникали рідко. В 20-і роки появились “сектанти”, котрі привезли нову віру з Німеччини. То ж священство настроювало людей проти них. Але в нашому селі сильних заворушень не було. А от після 1945 до 1985 року довелось пережити разом з штундами переслідування. Нам забороняли брати дітей на свята до церкви, не давали дозволу на проведення шлюбу чи хрещення дітей, та й дорослим після відвідувань служб було непереливки, якщо хтось замітив з начальства. Також забороняли носити по селу хоругви чи співати щедрівки, колядки, віншувати. Був період в 70-их роках, коли взагалі хотіли закрити церкву і зробити клуб, але багато людей виступило на захист церкви і писали листи в район і область. Зараз таких проблем не має і близько. Єдине, що багато молоді поїхало в міста чи на заробітки. Та й не маємо місцевого священика. Отець Федір проживає в Жуківцях, а до нас приїжджає періодично. Тому багато проблем виникає, а взимку взагалі важко добратися. Минулого року були проблеми з покрівлею, бо протікав дах. Але дяка парафіянам з Америки, котрі допомогли і передали фінансову допомогу. Зараз маємо чудові оновлені купола. Наш священик отець Федір ще досить молодий, з 1970 року народження. Закінчив духовну семінарію в Почаєві, п’ять років тому був посвячений в сан служителя. Є чуйною і уважною людиною, по мірі можливостей допомагає в духовних проблемах”.

Запитання: “Хотілося б почути про видатних осіб, засновників”

Відповідь: “Нажаль ми не володіємо достатньою архівною документацією, але пригадується священик Юхновський, котрий разом з усіма парафіянами був спалений в селі Молотьків фашистами. Він мав можливість залишитися живим, використовуючи положення священика, але не захотів і до кінця усіх людей підтримував у вірі в Господа та нагадував про небесну Вітчизну. А також пригадується священик Максимович, котрий в 50-их роках був засуджений за віру в Бога і відмовився не проводити усі літургії і священнодійства. А також в США проживає Яків Голубицький, виходець з села Печірна, котрий постійно здійснює фінансову допомогу громаді для потреб церкви. Під час другої світової війни він потрапив у німецький полон, а потім емігрував у Америку. Тепер він на пенсії, але не забуває про своїх односельчан і нашу церкву”.

Запитання: “Розкажіть будь-ласка свою біографію і служіння.”

Відповідь: “Родом я не з Печірної, прийшов сюди у зяті. Народився в 1950 році в селі Вишгородок, закінчив вісім класів, учився в Ланівецькому ПТУ. Потім працював у колгоспі шофером і механізатором. Маю двоє дорослих дітей. Після розпаду колгоспу займаюсь фермерством. В зв’язку з смертю попереднього старости у 2001 році православна громада села обрала мене служити старостою”.

Запитання: “А яке вчення громади ?”

Відповідь: “Вчення громади християнське православне. Ми також поклоняємось триєдиному Богу Отцю, Сину і Духу Святому. Шануємо Діву Марію і святих, до них приходимо за допомогою і охороною. Визнаємо церковні обряди, літургії, сім таїнств, хрещення дітей. Наша громада належить до Київського патріархату, бо вважаємо, що служби повинні відправлятись на рідній українській мові. До речі вже з 20-их років в нашій церкві служба велась на українській мові”

Запитання: “Яка доктрина спасіння вашої церкви?”

Відповідь: “ Напевне вірити в Бога, ходити до церкви, молитись, виконувати заповіді. Але все це має бути від щирого серця”

Запитання: “А чи має громада плани і цілі, яка місія церкви ?”

Відповідь: “ Місія церкви – служити Богові і помагати людям. Серед планів хотів би виділити такі: 1) мати свого місцевого священика, котрий би постійно був на місці, 2) більше залучати молодь до церкви, бо дуже вже безбожно живуть, 3) утримувати від переходу парафіян в інші церкви.

Запитання: “Насамкінець розкажіть про ваші стосунки з іншими християнськими конфесіями”

Відповідь: “На даний момент ніяких непорозумінь з євангельською громадою не має. Хоча на початках її появи були деякі непорозуміння. Але зараз все гаразд. Парафіяни стали більш терпеливими і дивляться на те, аби людина була справді віруючою. Бо як називають себе віруючими, а далеко ними не є, то це роздратовує. Навіщо тоді нас називати ідолопоклонниками? А так все добре. От і зараз разом газифікуємо село, робимо дорогу”

Подяка: “Щиро вдячний за бесіду. До побачення”

Відповідь: “Зоставайтесь з Богом. До побачення”

   На верх ▲

Головна  |  Новини  |  Про ТБС  |  Абітурієнтам  |  Студентам  |  Випускники  |  Фотогалерея  |  Посилання

Сторінка студентів  |  Історія  |  Програми  |  Викладачі  |  Бібліотека  |  Молитовні прохання  |  Контакти

© 2006 Тернопільська Біблійна Семінарія

Designed and hosted by www.LikeW.com