|
|
|
||||||
|
|
|||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||||
|
Сторінка студентів |
||||
|
Піклування пастора про членів церкви (робота Диньки Василя з предмету "Пастирологія")
ПЛАН І. ВСТУП ІІ. ПАСТОР А. Аналіз слова Б. Служіння пастора ІІІ. ВІДВІДУВАННЯ ЛЮДЕЙ IV. ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ СЕРЦЯ V. МОЛИТВА ПАСТОРА. ДИСЦИПЛІНА VI. ВИСНОВОК
І. ВСТУП І Він, отож, настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів, щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового... (Еф 4: 11, 12]
Біблія говорить, що Ісус Христос є Головою церкви і наріжним каменем [2, Еф. 2:20; Кол. 1: 18]. Саме Він є керівником церкви і верховним правителем. Хоча сьогодні Христос не є присутній в церкві фізично для того, щоб здійснювати керівництво нею і піклуватися про людей, але Божа любов проявилася в тому, що Він, як стверджує текст взятий в епіграф, настановив у церкві людей, які повинні прикладати зусилля для того, щоб Тіло Христове зростало як якісно, так і кількісно. І одна категорія цих служінь є особливою. Це – пастирі. Сам Христос назвав Себе – „Я – Пастир добрий” [2, Ів. 10: 11]. У 21 розділі євангелії від Івана, Ісус закликає Петра пасти Його вівці. Павло, даючи настанову старійшинам церкви, говорив: „Пильнуйте себе та всієї отари, в якій Святий Дух вас поставив єпископами, щоб пасти Церкву Божу, яку власною кров’ю набув Він” [Дії 20: 28]. Апостол Петро заохочує пастирів до сумлінного виконання свого служіння, щоб отримати нагороду, коли з’явиться Архіпастир [2, 1Пет. 5:4]. Як бачимо, служіння пастора в церкві є важливе і особливе тим, що в його образі немов би сам Христос піклується про Своїх овець. Пастор виконує місію Архіпастиря в церкві здійснюючи опіку за членами церкви. Тому, питання опіки і турботи про паству є важливе для кожного пастора і він, як добрий наслідувач Христа, повинен брати приклад від Нього, здійснюючи своє служіння.
ІІ. ПАСТОР А. Аналіз слова. Слово „пастор” з грецької „poimen” зустрічається 18 разів у Новому Заповіті [1, с. 943]. Це слово найперше стосується Ісуса Христа, в інших місцях, зокрема в Євангелії від Луки, воно вживається до пастухів, які пасли отару і яким з’явився ангел сповістивши про народження Христа, і лише один раз, у посланні до Ефесян 4:11, слово „пастор” вжито для опису людини, яку Святий Дух настановив для служіння в церкві. Також, цікавим залишається вживання в Новому Заповіті слова „пасти”. Воно вживається у поєднанні з такими словами як пресвітер та єпископ. Пресвітер з грецької означає – старійшина, і воно характеризувало людей які здійснювали управління церквою [Дії 11: 30; 15:2, 4; 21: 18], [1, с. 944]. Єпископ – людина, яка здійснювала нагляд, тобто наглядач. В російському перекладі слово єпископ перекладається як людина, яка охороняє та оберігає. Проаналізувавши окремі тексти Писання, можна зробити висновок, що ці три слова є синонімами і гранями одного служіння. Найкраще це помітно у першому посланні Петра: „Тож, благаю між вами пресвітерів, спів пресвітер та свідок Христових страждань, співучасник слави, що повинна з’явитись: пасіть стадо Боже, що у вас, наглядайте не з примусу, але добровільно по-Божому, не для брудної наживи, а ревно” [2, Пет.5:1, 2]. В даних віршах ми бачимо, що вжито якраз три значення по відношенню одного служіння.
Б. Служіння пастора Одним із синонімів слова пастор є слово пастух. І саме це слово найкраще характеризує ставлення та відношення пастиря до свого служіння. Пастор, як пастух свого стада, повинен дбати про своїх людей, про членів церковної громади [Івана 10: 1-16], [9, с. 40]. Стадо складається з різних овець. Також, в церкві є діти, молодь, молоді подружжя, люди середнього і старшого віку. Пастор має бути цілком свідомим до потреб членів громади, він повинен мати на увазі духовне харчування, щире піклування про її добро. Пасторське служіння вимагає, щоб він любив Ісуса серцем і душею. Лише така любов допоможе пасторові здобути здібність годувати і вести Боже стадо. Вівці, своїми вибриками, неодноразово можуть привести пастиря до розпуки; об’єктивно буває й таке, що замість годувати овець, пастир має охоту бити їх [9, с. 43]. Проте, наш Господь, добрий Пастир, сподівається, що пастор не принизить себе поганою поведінкою, що він завжди буде стриманий, буде гідний ану призначення пастирем над Божим стадом. Є різні вівці. Одна частина, це старші, дорослі вівці. В них велика життєва практика, вони, неначе, знають вже все. Їх важко скеровувати у потрібному напрямку і важко чогось навчити. Ці вівці не терплять нового, противляться будь-яким змінам і контролю, часто бувають вперті. Друга частина, це молодші, жваві, енергійні вівці. Вони завжди шукають за чимось новим, входять у дискусії про справи, які їм мало відомі. Це і є ті віруючі, над якими треба наполегливо працювати і ввічливо доглядати. У пастора мусить вистачити терпеливості в роботі з такими вівцями, він має бути свідомим, що праця з ними дуже втомлює [9, с.43]. Третя група, це ті, про яких Христос сказав: „ Маю Я інших овець, які не з цієї кошари, - Я повинен їх припровадити” [Ів. 10: 16]. Це ті вівці, які шукають правду. Вони загублені, в страху, вони потребують, щоб хтось їх знайшов і спас. На це потрібні сила і час. Це приводить до битви з дияволом, який не хоче відпустити від себе людські душі. „Бо ми ведемо боротьбу не проти крові та тіла, але...проти піднебесних духів злоби” [Еф. 6: 12]. Обходитися з такими вівцями є великою і важкою працею. Прийде й такий час, коли пастор буде вимушений обслуговувати всі групи одночасно [9, с. 44]. Якщо він намагатиметься все зробити, то може прийти до розчарування неспроможністю подолати труднощі. Він, може, навіть, іноді подумати: Навіщо мені мучитися з ними – впертими, невдячними? Залишу їх, нехай хтось інший клопочеться ними! Проте ні, він не може так зробити, бо вівці належать до Господньої кошари. Він надалі повинен їх провадити. Чому? А тому, що робить це заради Христа, котрого він любить [9, с. 44]. Ісус спитався Петра: „Як вони вже поснідали, то Ісус промовляє до Симона Петра: Симоне, сину Йонин, - чи ти любиш мене більше цих? Той каже Йому: Так, Господи, - відаєш Ти, що кохаю Тебе! Промовляє йому: Паси ягнята мої! І говорить йому Він удруге: Симоне, сину Йонин, - чи ти любиш Мене? Той каже Йому: Так, Господи, - відаєш Ти, що кохаю Тебе! Промовляє йому: Паси Вівці Мої! Утретє Він каже йому: Симоне, сину Йонин, - чи кохаєш Мене? Засмутився Петро, що спитав його втретє: Чи кохаєш Мене? І він каже Йому: Ти все відаєш, Господи, - відаєш Ти, що кохаю Тебе! Промовляє до нього Ісус: Паси вівці Мої!” [2, Ів. 21: 15-17]. Справді, щоб бути пастирем овець Господніх потрібно мати гарячу любов до Нього. Успішне пасторське служіння залежить від міри нашої любові до Христа. Всякі труднощі й перешкоди втратять свої стримуючі сили над нами, якщо наші очі будуть звернені на Нього понад усе інше. Як Степан, диякон першої церкви, був каменований противниками, вони з великою ненавистю „скреготали зубами на нього”, але Степан....побачив Божу славу й Ісуса” [Дії 7: 54, 55]. Христос був центром Степанової любові, силою, яка збуджувала його жити й трудитися для Нього, незважаючи на всі перешкоди і переживання. Чи жив, чи вмирав – все було для Христа. Його любов до Ісуса так опанувала ним, що всі труднощі, навіть смерть, здавалися йому нічим [Дії 21: 13].
ІІІ. ВІДВІДУВАННЯ ЛЮДЕЙ
Хоч могли ми потужними бути, як Христові апостоли, але ми серед вас були тихі, немов годувальниця та, яка доглядає дітей своїх. Так, бувши ласкаві до вас, хотіли ми вам передати не тільки Божу Євангелію, але й душі свої, бо були ви улюблені нам. 2 Сол 2: 7, 8 Для пастора відносини з прихожанами церкви не можуть та й не повинні мати вигляд формальних і ділових стосунків. Між пастором і церквою, між пастором і кожною окремою людиною, повинні скластися щирі дружні відносини. Пастор і церква повинні розвинути і розвивати довіру один до одного. Найбільше, чого потрібно уникати в служінні пасторові, - так це недовіри і підозрілості до людей, які відвідують церкву [8, с. 100]. Коли в церкві є любов, довіра і повага один до одного, тоді можна з повною сміливістю стверджувати, що церква є повноцінним Тілом Ісуса Христа, де члени тіла однаково дбають один про одного, і біда одного є бідою іншого, радість одного є радістю іншого. Велику роль в розвитку таких відносин відіграє пастор. Суть служіння пастора полягає в тому, щоб церква і кожен християнин зростали в пізнанні Христа і були готові на добре діло. Значна частина цього результату досягається не тільки в публічній проповіді, а й в індивідуальному піклуванні про людей, тобто у спілкуванні з ними. Піклування над душами є найбільшим і найважливішим обов’язком, який покладений на пастора. І пасторське піклування можна прирівняти до піклування матері, яка доглядає свою дитину. Добрий пастор знає своїх овець. Він знає їхні проблеми, радості, характер, розуміє, яка духовна їжа їм необхідна. Пастор знає своїх, але розуміння цього досягається тільки через особисте спілкування з людьми і добрий пастир прикладає зусилля, щоб досягти цього. Єдиним способом досягнення людей є зустрічі з ними, навідування їх удома. Як зазначають автори навчального посібника „Праця пастора”: „Домашні візити є ті обов’язки пастора, які вимагають від нього систематичного навідування членів своєї церкви, а також людей, які потребують його допомоги, але не є членами церкви. Це допомагає йому більше познайомитися з ними, і відповідно більш ефективніше служити їм” [11, с. 202]. Навідуючи людей, служитель обов’язково зустрінеться з їхніми проблемами і переживаннями, тому він у своїй праці повинен бути керований любов’ю до людей, котрих навідує. Кожна людина потребує того, щоб пастор відвідав її і допоміг у потребах. Але в загальному людей, яких пастор навідує можна поділити на дві категорії: ті, які є членами його церкви і ті, які не відвідують церкву. Будь-який пастор визнає, що в його місцевості є дуже багато таких людей, які ще не пізнали Ісуса Христа, як особистого Спасителя і тому його обов’язком є, як і будь-якого іншого християнина, навернути їх до Бога. Пастор повинен скористатися кожною нагодою мати контакт з людиною, яка не пізнала Христа, для того, щоб привести її до покаяння і до віри. Друга категорія – це люди, які постійно відвідують церкву. Звичайно, ціль та тема буде відрізнятися від розмови з нехристиянином, а також кожна окрема бесіда буде мати свою мету. Люди в церкві є різні: новонавернені, а є ті, в яких горе та падіння. І пастор повинен бути як з тими, так і з тими. Пастор, маючи постійні бесіди з різними людьми, витрачає багато енергії і сили, тому для нього є важливо відновити її. Єдиним шляхом для цього є перебування з Христом. Перед кожною розмовою для пастора просто необхідно мати час, щоб набратися сили та впевненості, сповнитися любов’ю до людей і тільки після того іти служити з твердим переконанням, що його чекає успіх. Пастор, як наслідувач Христа, в першу чергу повинен звернути увагу на тих, які не так давно навернулися, щоб надати їм допомогу. Пастор, як і будь-який християнин, для таких людей повинен стати другом тому, що ця людина ставши підданим Царства Божого, втратила друзів, які є підданими царства темряви. Подібно до того як батьки вчать свою дитину сидіти, ходити, пастор повинен допомагати зростати у вірі того, хто не так давно навернувся до Христа. В кожній церкві, крім новонавернених, є люди, які все життя віддали Богові, які служили Богові усіма силами своєї молодості, а зараз вони постаріли або ж по інших причинах не можуть відвідувати церкву. Добрий пастор пам’ятає про стареньких овечок і радо навідує їх. Відвідуючи таких людей, пастору необхідно добре підготовитися, подумати, що він може подати цим людям, як може збагатити їх духовне життя. Пастор знає про це і навідуючи стареньких, обов’язково опише хід останнього служіння, передасть зміст проповіді, розповість про те, що відбувається в церкві, її досягнення, поділиться власними баченнями. Основна ціль пастора, відвідуючи людей, які вже не приходять в церкву, дати їм зрозуміти, що в церкві про них пам’ятають і турбуються. Кліновський А. у своєму викладі „Пасторське богослов’я” зазначив: „пробним каменем для пастора є те, наскільки він відвідує хворих” [5, с. 22].
IV. ТАЄМНІ ПОЧУТТЯ СЕРЦЯ Кожен із нас має почуття, які беруть свій початок з наших стосунків з людьми із минулого: батьками, бабусями і дідусями, однокласниками, друзями дитинства тощо. Чим більше люди і обставини із нашого теперішнього нагадують нам людей і обставини з нашого минулого, тим більша ймовірність того, що в наші емоції будуть вплетені таємні почуття, заховані глибоко в нашому серці. Виходить, що цілком об’єктивна реакція на життя буває досить рідко. Стосунки між служителями і членами церкви також можуть спровокувати емоційний відгук, в якому є елементи минулого. Стосунки: служитель – прихожани є унікальними. Стосунки між служителями і общиною унікальні. Ні в яких інших професійних стосунках немає подібної інтенсивності почуттів. Лікарі і психологи, які також мають справу з почуттям людей, захищені від них більше [3, с. 18]. - Оскільки їхні стосунки з пацієнтами більш обмежені структурою закладу і в них більше присутня професійна основа - Оскільки вони проводять менше часу з пацієнтом. Служителі ж зустрічаються з паствою щонайменше п’ять разів на тиждень: на церковних служіннях, засіданнях церковних рад, при особистих контактах. Взаємостосунки служителів і прихожан нагадують взаємостосунки в сім’ї. Ісус говорить про схожість між природною і духовною сім’єю [2, Мрк.3:31-35]. Можливо, цим можна пояснити і те, що пастор багатьма людьми часто сприймається як батько. Якщо служителі і віруючі мали і мають здорові стосунки в сім’ях, то їхні стосунки один з одним будуть також здоровими. Однак, якщо стосунки в сім’ї були нездоровими, то і в церкві є ймовірність виникнення конфліктних ситуацій. Пасторське піклування також полягає не тільки в тому, що він відвідує людей, але й на нього покладена ще одна не менш відповідальна місія – консультувати людей, тобто давати їм поради. Слід зауважити, що пастор просто не може давати поради, відвідуючи людей, він обов’язково буде їм щось радити. Християнське консультування – це процес, який проводить в людині зміни, а також сприяє росту за допомогою пастора, який використовує божественні та людські засоби, щоб привести людину до обновлення, зцілення, повноти та зрілості [11, с. 202]. Служителі повинні обережно ставитися до довіри, яку мають до них ті, яких вони консультують, і тому повинні взяти на себе відповідальність за всі емоційні стосунки, які виникають під час консу4льтації [3, с. 19]. Вони повинні захищати як людей, яких вони консультують і які є в цей момент сильно вразливими, так і себе від почуттів, які можуть виникнути по відношенню до них. Вони також повинні відгородити себе і тих, яких консультують від непотрібних почуттів, які можуть виникнути в них по відношенню до людей, яких вони консультують. Як це можна зробити? Пастор повинен розвивати самодисципліну і ретельно готуватися до кожної консультації. Процес самодисципліни пастора – консультанта складається з декількох простих, повних здорового змісту кроків [3, с. 20]. - Не наближатися до людини, яку консультує, ближче ніж на 1-1,5 м. Кожному потрібний особистий простір від 60 см до 1 м, щоб почувати себе в безпеці. - Молитися і контролювати свої почуття під час консультації. - Бути уважним до почуттів, які виявляє до пастора людина, яку він консультує. Отримувати підбадьорення в молитві. - Завжди пам’ятати, що консультація – це духовна битва. Йде боротьба зі страхами, фантазіями, ідеями, відносно яких людина прийшла до пастора порадитися. - Завжди пам’ятати про застосування під час консультування біблійних істин і молитви. - Поважати людину, яка прийшла за порадою, як дитину Божу. - В кожний момент консультації пам’ятати, що можна контролювати своє життя і служіння, дане Господом, тільки якщо підтримувати між собою й іншою людиною відстань 1-1, 5 метрів. Відвідування та консультування людей є найбільш відповідальними служіннями пастора, саме вони свідчать про його вірність служінню, на яке його покликано. Тому, йому потрібно прикладати багато зусиль для того, щоб бути ефективним у своїй праці, а також доброю підтримкою для пастора є його відносини з Ісусом Христом, Який наповняє його новими силами, енергією та ентузіазмом, дає мудрість для того. щоб правильно навчати та наставляти.
V. МОЛИТВА ПАСТОРА. ДИСЦИПЛІНА
Чарльз Сперджен казав: „Я думаю, що пастор повинен постійно молитися. Де б він не був, що б не робив пастор постійно і безперестанно перебуває у дусі молитви” [10, с. 47]. Кому, як не пастору потрібно якнайбільше молитися. Він молиться за себе тому, що в єднанні з Богом він знаходить сили для служіння, теми для проповідей. Він молиться за людей тому, що він розуміє їх. В час, коли пастор усамітнюється для молитви, то в його особі паства має заступника, має того, хто несе їх, їхні проблеми до Бога. В особі пастора церква має заступника перед Божим престолом, має священика. В Старому Заповіті священики були людьми, які представляли народ перед Богом, саме через священиків люди мали доступ до Бога. Завдяки смерті Ісуса Христа вхід в Божу присутність став доступний усім. І Біблія говорить, що кожен віруючий є священиком. Також, Новий Заповіт навчає нас, щоб ми молилися один за одного і носили тягарі один одного. Пастор відіграє ключову роль в молитвах за людей. Він найкраще знає і розуміє потреби людей, він найщиріше може їм поспівчувати. Беручи за приклад Христа як Заступника, пастор по-перше стає більш чутливим до бід інших. Будучи серед людей, пастор стикається з їхніми проблемами, переживаннями, спокусам. Маючи чутливість до людей, йому не потрібно багато говорити – він розуміє сам. Пастор як священик має велике співчуття до людей, які спіткнулися. Він прикладає усі зусилля, щоб підняти їх [11, с.210]. Бачачи це все, пастор повинен допомогти людям як тільки може, але найбільше, що він може зробити і повинен робити, так це нести їх в молитві до Бога, який дійсно допоможе. Основне завдання пастора – це турбота про овець і про паству. Кожен пастух знає, що бувають моменти, коли вівці хворіють або поводять себе так, що усі інші не мають спокою. Найперше, що намагається зробити пастух, так це вилікувати вівцю, щоб хвороба не передалася іншим, а якщо це не допомагає, то пастух відлучає її від стада аж допоки вона не видужає. Той самий принцип діє в церкві. До членів церкви, які ведуть нехристиянське життя, або піддались якійсь неправді, спокусі, фальшивому вченню, з ціллю їх навернення, церква вживає певних заходів [5, с. 28]. Дисципліна включає в себе дві області: наставляння і виправлення. Ціль церковної дисципліни, як підкреслює Джон МакАртур, не в тому, щоб виганяти людей з церкви, вводити їх в страх, проявляти само праведність, грати роль Бога на землі чи застосовувати свій авторитет і владу, використовуючи для цього далеко не біблійні методи, а ціль полягає в тому, щоб навернути людину до чистих відносин з Богом та Церквою [7, с. 213]. Дисципліна застосовується в випадках коли: - Є заблудження у вченні [2, Рим. 16: 17] - Аморальна поведінка [2, 1Кор. 5] - Гордість і небажання покаятися [2, Мт. 18:17] Анатолій Кліновський у своїх лекціях підкреслює, що Слово Боже передбачає п’ятиступеневі засоби впливу. Найперше – це навчання. Навчання повинно здійснюватися найперше словом, а також прикладом. Наступним кроком впливу, який застосовує церква, є молитва. Церква молиться за людину, яка відступила від Євангелії, вона просить Бога, щоб Він виправив і повернув її у церкву. Наступний крок містить декілька видів впливу відповідно до потреб, які виникли. Якщо людина проявляє легковажність і байдужість у своєму християнському житті, то її просто умовляють. Переконання, як засіб впливу застосовують тоді, коли християнин перейнявся єретичними переконаннями. При гріху до людини застосовується докір, наказ і заборона. На жал буває, що засоби не допомагають, тоді церква змушена вжити більш серйозніших заходів. І перше, що робиться – це взяття на замітку. До людини, яку взяли на замітку ставлення церкви не змінюється. Але сама людина відчуває зміну ставлення в тому, що вона не може працювати в церкві, молиться в церкві вголос за церкву та служителів, а також не бере участі у спомині Смерті Господньої. Останньою мірою впливу на людину є відлучення від церкви. Відлучення застосовується тоді, коли в людини зовсім немає проявів духовного життя, коди вона прогресує у гріху і поширює єретичне вчення. На жаль, усі ці міри церковної дисципліни є болючими не тільки для пастора, а й для усієї церкви. Але пастор як добрий пастух дбає про стадо. Цікавим є те, що для того, щоб вівці нормально росли і плодилися, в стаді повинен бути порядок і спокій. Так і в церкві пастор докладає максимум зусиль для того, щоб зберегти стадо в спокої.
VI. ВИСНОВОК Пастор поставлений в церкві Святим Духом для того, щоб приготувати святих до дня, коли повернеться Ісус Христос, щоб забрати Своїх овець на дивні пасовиська і де він Сам буде їх пасти. Пастору для того, щоб виконувати функцію, Бог дав особливу любов та силу, наділив владою. Пастор як вірний слуга Ісуса Христа бере приклад з Нього. Він дбає, щоб вівці були ситі та спокійні. Для цього він проповідує в церкві, навідує людей вдома, зміцнюючи їх потіхою та порадами. Добрий пастор завжди стоїть перед престолом благодаті за свою паству і кожну овечку окремо. Добрий пастор доглядає за стадом і коли щось не так з вівцями, він прикладає зусилля для того, щоб їх виправити, якщо це не допомагає, то як це не важко він їх відлучає. На пастора покладена велика відповідальність, а чим більша відповідальність, тим більша нагорода чекає вірного пастуха після приходу Архіпастиря.
Бібліографія:
|
|
Головна | Новини | Про ТБС | Абітурієнтам | Студентам | Випускники | Фотогалерея | Посилання Сторінка студентів | Історія | Програми | Викладачі | Бібліотека | Молитовні прохання | Контакти |
|
© 2006 Тернопільська Біблійна Семінарія Designed and hosted by www.LikeW.com |